— Відмовляюся категорично. Ти знову пропонуєш мені стати донощиком.
— Та який же це буде донос?!
— Звичайний донос. Звичайнісінький. І крім того, — вкрадливо додав Ернан, — чи впевнений ти, що дон Александр захоче розголошувати цю справу? А може, він вирішить зам’яти деякі її аспекти?
— Тобто як?
— Елементарно. Король вельми прихильний до Рікарда Іверо і мріє одружити його зі своєю донькою. До того ж віконтів батько, дон Клавдій, дуже впливовий вельможа, в кастільській Наваррі його шанують значно більше, ніж самого короля, і дон Александр може не захотіти конфліктувати з ним…
— Я це чудово знаю, — різко перебив його Філіп. — Але до чого ти ведеш?
— Чи не станеться так, що король, вислухавши мене, накаже арештувати ґрафа Біскайського та трьох його помічників, звалить на них всю провину, а Рікарда Іверо оголосить героєм, що втерся в довіру до змовників і викрив усі їхні злочинні задуми? Заздалегідь він, звичайно, шепне Марґариті: „Або ти, донечко, негайно йдеш з ним під вінець, або я твоєму любку буйну голівоньку відітну“, — і якщо вона закохана в нього, як ти стверджуєш, то, безумовно, погодиться… Ну, відповідай! Це можливо?
— Так, — зітхнув Філіп, поступаючись. — Це цілком можливо. І що ти пропонуєш?
— Компроміс. Я йду на певні поступки тобі, а ти — мені. Звісно, краще було б дочекатися завтрашньої ночі й затримати Рікарда Іверо на місці злочину, та раз ти не хочеш наражати Марґариту на небезпеку, я на цьому не наполягатиму. Натомість пропоную під час завтрашньої прогулянки непомітно зловити віконта і витягти з нього визнання.
— Витягти?
— Так. Полякати тортурами…
Філіп заперечно мотнув головою:
— Про це й мови бути не може. Королівську кров треба поважати. Рікард Іверо — онук імператора Римського, правнук короля Наварри. Навіть дон Александр, його государ, не має права піддати його тортурам без згоди Судової Палати Сенату.
— Ти неуважно слухаєш мене, Філіп. Я зовсім не пропоную піддавати його тортурам — а лише полякати. Він же слабак і відразу розколеться, варто показати йому кліщі для виривання нігтів. Ми запротоколюємо його зізнання в двох примірниках, один з яких вручимо королю, а інший — верховному судді Сенату ґрафові де Сан-Себастьяну. Тоді віконтові ніяк не уникнути суду; і навіть якщо потім король його помилує, заміж за нього Марґарита не вийде.
— Не вийде, — луною відгукнувся Філіп.
— Я ж бо й кажу…
— Ти не зрозумів мене, Ернане. Я сказав: не вийде. Нічого в тебе не вийде. Бо я не схвалюю цю авантюру.
— І мені це не подобається, — підтримав Філіпа Сімон.
— А я згоден з Ернаном, — рішуче заявив Ґастон.
Філіп здивовано втупився в нього:
— Як?! Ти упадаєш за Геленою, яка душі в своєму братові не чує, і, по ідеї, мав би підтримати той варіант наших дій, що дає Рікардові шанс викрутитися…
— А проте я підтримую Ернана.
— Ну що ж, воля твоя. Однаково це нічого не міняє. Наші голоси розділилися порівну, а отже, остаточне рішення залишається за мною. І я…
— Стривай, Філіпе, — зупинив його Ернан. — Не квапся з висновками. Сімон ще не висловив свою думку; він лише сказав, що йому це не подобається. — Ернан з суворістю судді поглянув на Біґора. — Але клянуся Марією… Гм… Пречистою Дівою Марією клянуся, подобається йому це чи ні, а він таки підтримає мою пропозицію.
Сімон потупив очі і тихо промовив:
— Так, я підтримую Ернана… Але мені це не подобається…
— Шантажист! — досадливо буркнув Філіп. — Хотілося б мені знати, на чому ти впіймав Сімона…
— Ну, то що? — з неприхованим тріумфом запитав Ернан. — Послухаєшся своїх друзів чи накажеш своїм підданим коритися тобі?
— Гаразд, лисице хитрюща, — приречено сказав Філіп. — Цього разу ти переміг. Ми слухаємо тебе.
— Отож, — почав Шатоф’єр, — в чотирьох милях від Кастель-Бланко є невелике містечко Санґоса… До речі, Філіпе, твій Ґоше надійна людина?
— Він відданий мені як собака. Його колишній господар, один з моїх кантабрійських васалів, жорстоко знущався зі своїх селян, і коли я скасував у Кантабрії рабство, Ґоше перейшов до мене на службу і понині вдячний мені за звільнення від того чудовиська. Ради мене він ладен піти і в вогонь, і в воду.
— Чудово! А він метикуватий?
— Найкмітливіший із слуг. До того ж уміє тримати язика за зубами. Якщо тобі потрібен помічник, то кращого ти не знайдеш.
— От і добренько. Я беру його. А тепер увага! — І Ернан коротко виклав свій план.