— Он як! — Ґастон схилив голову, на знак визнання своєї неправоти. — Тоді я беру назад усі свої слова і смиренно прошу у вас пробачення. Мій кузен Філіп для мене незаперечний авторитет, і, на моє переконання, дами, що привертають його увагу, гідні всілякого захоплення. Тепер я схиляюся перед пані Марією Юлією з її худенькими ногами і дівочими грудьми. А від її мале-е-есенького носика я геть божеволію.
Ґастон відверто провокував ґрафиню на сварку, сподіваючись, що вона образиться і залишить їхнє товариство. Та сімнадцятирічна Адель де Монтальбан виявилася міцним горішком, і її нітрохи не покоробило від Ґастонових грубощів. До того ж вона, вочевидь, твердо вирішила триматися біля Сімона.
— Але ж ви й блазень, пане д’Альбре, — спокійно відповіла Адель. — І до речі, про ноги. У кузини Гелени, щоб ви знали, завузькі стегна, та й груди невеликі. Втім, я не заперечую: личко в неї гарненьке, і взагалі вона писана красуня. Але характер у неї такий жахливий, що не доведи Господь.
— Ось, маєш, друзяко! — злорадно сказав Ернан. — Сам напросився… Ну, то що? Ми поїдемо куди-небудь чи так і тупцюватимемо на одному місці?
— А куди ти пропонуєш їхати? — запитав Сімон з такою награною байдужістю в голосі, що Адель де Монтальбан здивовано поглянула на нього, запідозривши щось неладне.
— В годині їзди звідси, — швидко заговорив Ернан, щоб чимшвидше зам’яти виниклу незручність, — якщо мене, звісно, вірно інформували, розташована садиба тутешнього лісника.
— Вас вірно інформували, ґрафе, — меланхолійно озвався Рікард Іверо, що досі мовчки слухав їхню розмову. — Але не зовсім точно. За годину швидкої їзди — це вже інша річ. А коли їхати без поспіху, та ще й з дамою, то весь шлях відбере добрих дві години.
— Ой, облиште, кузене! — образилася Адель. — За кого ви мене маєте, за якусь пестуху? Та я в своєму дамському сідлі їжджу не гірше, ніж ваша сестра в чоловічому. Коли хочете, можемо позмагатися.
— І тоді ви спітнієте, — зробив чергову спробу віднадити її Ґастон. — А жінкам не годиться потіти… Крім як у ліжку з чоловіком, певна річ.
— Ця моя особиста справа, коли мені пітніти, де, як і з ким, — огризнулася юна ґрафиня. — І вже напевно не з вами. — Вона демонстративно повернулася до нього спиною і продовжила, звертаючись нібито до Ернана, але насправді її слова були адресовані Сімонові: — Кузина Марґарита розповідала, що поблизу садиби лісника протікає глибокий струмок, де можна скупатися… Це стосовно впрівання, про яке так доречно згадав пан д’Альбре. Потім, у будинку лісника є кілька спальних кімнат, де можна відпочити після швидкої їзди, — вона вистрілила своїми жвавими очима в Сімона. — За словами кузини, там є всі умови, щоб залишитися навіть на ніч.
„От безсоромниця!“ — роздратовано подумав Ґастон і відкрив був рота для чергового дошкульного зауваження, проте Ернан випередив його.
— Друзі, — промовив він з виглядом покаянного грішника. — Я мушу де в чому вам зізнатися.
— В чому ж? — поцікавилася Адель де Монтальбан.
— Ще вранці я відіслав свого слугу до лісника, щоб він відвіз туди дюжину пляшок найкращого вина, яке я зміг знайти в льохах Кастель-Бланко. Я гадав, що прогулянка почнеться значно раніше, і хотів влаштувати там привал на обід, але оскільки…
— Як чудово! — перебила його ґрафиня, заплескавши в долоні. — Замість обіду, ми можемо влаштувати там привал на ніч. Я дуже хочу скупатися в тому струмку — його так розхвалювала Марґарита! Що на це скажете, кузене?
Рікард заперечно похитав головою:
— Ви собі їдьте, а я залишаюся.
— Але чому? Вино там є, їжа, думаю, знайдеться. Є де спати…
— І є з ким спати, — уїдливо вставив д’Альбре. — Правда, Сімоне?
Адель спрямувала на нього спопеляючий погляд.
— Якщо ви хочете збентежити мене, то марно стараєтеся, — крижаним тоном промовила вона. — Можливо, в Ґасконі цього не знають, але тут всім відомо, що мій чоловік вже давно безсилий як мужчина. Він одружився зі мною лише для того, щоб його ґрафство не потрапило до рук мого безпутного брата. Найближчим часом я маю намір виконати нашу домовленість і народити йому спадкоємця. І я не бачу, чим поганий ваш зять як батько моєї майбутньої дитини… Ви вже даруйте за таку відвертість, панове.
— Прикра відвертість, — розгублено пробурмотів Ґастон.
— І ще одне, пане д’Альбре, — додала Адель. — У мене склалося враження, що вам просто не терпиться позбутися мене. Можливо, я помиляюся, і це лише гра моєї уяви, але ваша зухвала поведінка змушує мене припустити, що моя присутність у вашому товаристві чимось не влаштовує вас.