— Гучний буде скандал, — погодився він. — Шикарний скандал намічається. Сподіваюся… То пак, боюся, що це остаточно доконає Філіпа-Авґуста Третього.
Гелена подивилася на нього довгим поглядом. Тим часом Бланка заглибилася в читання листа, і в міру того, як вона пробігала очима все нові й нові рядки, ревнивий вираз її обличчя потроху зникав, поступаючись місцем недовірливому подиву, яке невдовзі переросло в глибоке зачудування, потім вона прошептала: „Матінко Божа!“ — і в її голосі виразно чулося щире співчуття і навіть схвалення.
— То ви боїтеся, кузене? — врешті промовила Гелена, не зводячи з нього пильного погляду. — Чи все-таки сподіваєтеся?
Філіп знову зітхнув:
— Не буду лукавити, кузино, я на це сподіваюся. Філіп-Авґуст Третій, безумовно, авантюрист і вкрай нездарний правитель, та все ж він порядна людина, і піддані люблять його. Він все своє життя не покладаючи рук трудився на благо Франції — і не його вина, а біда його, що результати виявилися прямо протилежними.
— Ви його розхвалюєте, — здивовано сказала Гелена, — а проте…
— А проте мене більше влаштовує король Філіп Шостий, який за десять років остаточно розорить країну, доведе її до зубожіння, і кожна собака в селянському дворі, не кажучи вже про людей, люто зненавидить його.
— І тоді Франція сама попроситься під руку ґалльського короля, — підсумувала ґрафівна. — Я вас правильно зрозуміла?
— Абсолютно вірно, кузино.
— Але ж ви честолюбець!
— Не заперечую, я честолюбний. Та водночас зауважу, що возз’єднання Франції з Ґаллією не просто моя примха, це об’єктивний процес. Рано чи пізно всі ґалльські держави об’єднаються в одну — Велику Ґаллію. Зрештою, французи — ті ж ґалли, хіба що нахапалися надміру німецьких слів і взяли собі за звичку „з’їдати“ прикінцеві голосні…
— Який же ти безсердечний! — раптом вигукнула Бланка, стискаючи в руці Ізабелли листа; на її довгих віях блищали сльози. — У всьому шукаєш для себе вигоду. І як тільки я могла покохати такого… таке чудовисько!
— Ну от, — з сумною усмішкою констатувала Гелена. — Перша сімейна сварка. А зараз буде бурхлива сцена ревнощів.
— Зовсім ні, — трохи заспокоївшись, відповіла Бланка. — Ніяких ревнощів. Адже це було ще до того як ми… словом це було вчора. І це так зворушливо, так красиво!
— Красиво?
— Так, Гелено, красиво. Кузина Ізабелла вчинила правильно, вона мужня жінка. Коли я вперше побачила ґрафа де Пуатьє, то зрозуміла, як мені пощастило, що я не народилася років на п’ять раніше — диви, мене б віддали за цю гидку тварюку. А потім… Учора, коли він затягнув цю паскудну пісню, я подивилася на Ізабеллу — у неї був такий погляд, там було стільки болю, відчаю і приреченості, що я… Далебі, якби це було в моїй волі, я б тут-таки вбила його, — останні слова вона промовила з тим моторошним спокоєм, з тією неприродною лагідністю, з якими її батько ухвалював смертні вироки. — Ти ще не здатна цього зрозуміти, бо ти ще… цього…
— Бо я ще незаймана, — допомогла їй Гелена. — Це просто вражаюче, Бланко! Щойно ти розповідала мені про такі пікантні речі, а тепер, у присутності кузена Філіпа, соромишся сказати таке невинне слово… Але саме таку я тебе й люблю. — Вона обняла Бланку й розцілувала її в обидві щоки. — Ви, часом, не ревнуєте, кузене?
— Ніскілечки, — запевнив її Філіп. — Бланчині друзі — мої друзі.
— А значить, ми з вами друзі. От і добре! Може, тоді вип’ємо, як кажуть німці, на брудершафт?
— Цебто на ти? Чудова ідея! Зрештою, ми не такі вже й далекі родичі — король Ґаллії Людовік П’ятий був нашим спільним прапрадідом. До того ж мені важко говорити „ви“ гарненьким дівчатам, особливо таким красуням, як… як ти, Гелено.
Вони випили на брудершафт.
— Отже, — мовила потім ґрафівна, — мені розповідати про Ізабеллу та Еріка зараз, чи зачекаєте до ранку?
— Зараз, але тільки в загальних рисах, — відповіла Бланка. — Куди вони подалися? І що це за натяк на можливе відречення від Господа Ісуса?
— І тебе це дуже бентежить, — всміхнулася Гелена. — Не турбуйся, Ізабелла і в гадці не має відрікатися від християнства. Йдеться лише про перехід у грецьку віру.
— Ага! — здогадався Філіп. — Кузен Ерік повертається на Балкани.
Гелена ствердно кивнула:
— Навесні в Далмації та Герцеговині знов намічається повстання проти візантійського панування, і цього разу більшість тамтешній вельмож схильні визнати Еріка своїм вождем, правда, за умови, що він прийме православ’я.
— І Ізабелла разом з ним?