— Пощастило?! — гнівно обірвала його Бланка. — Вам пощастило! Та ви з глузду з’їхали!… Боже милостивий! Як же так?… Як міг Рікард… Як він міг?… Він… Він…
Філіп обняв її за плечі і пригорнув до себе, щоб утішити, проте Бланка, миттю заспокоївшись, м’яко відсторонилася від нього.
— Перепрошую, пане, за мою нестриманість, — сказала вона Ернанові. — Я погарячкувала. Гелена Іверо моя найкраща подруга, і я… я просто не можу повірити, що її брат здатний на таке… на таку мерзоту. Він зовсім здурів, він божевільний, він повністю стратився розуму. Навіщо, ну навіщо йому вбивати Жоанну? Що вона йому зробила?… Так, звісно, часом вона чинила не зовсім порядно щодо до нього, але хіба це мотив для вбивства? Це… — Бланка торкнулася долонею лоба, немов прагнучи пересвідчитися, що в неї немає жару. — Це схоже на якийсь страшний кошмар!
— Так, — погодився Ернан. — Це справжнісінький кошмар. Та й це ще не все.
— А що ще? — Бланка склала на колінах руки. Її бліде обличчя не виказувало ніяких емоцій, погляд був відчужений. — Кажіть, ґрафе, я готова почути все, що завгодно.
— Віконт зважився на цей злочин заради грошей.
— Що?! — вигукнув Філіп.
Бланчина щока нервово сіпнулася.
— Не може бути! — майже простогнала вона.
— Він сам це визнав. Ґраф Біскайський скупив у лихварів усі його боргові зобов’язання — на вісімдесят тисяч скудо — і пообіцяв віддати їх віконтові після вбивства ґрафівни Жоанни.
— Але чому? — промовив Філіп. — Навіщо ґрафові Біскайському вбивати свою сестру?
Ернан спохмурнів і якось дивно поглянув на Бланку:
— Віконт Іверо сказав, що всі, кому належить це знати, знають чому… Я також знаю — вірніше, здогадуюся.
— Знаєте?! Але звідки? Хто вам сказав?
— Я сам здогадався, пані. Зазвичай брати та сестри не соромляться виявляти свої ніжні почуття на людях — і це цілком природно. Однак… Останні три тижні я пильно стежив за поведінкою вашого чоловіка і завважив одну характерну деталь: ґрафівна Жоанна відверто уникає брата — при всьому тому, що вона дуже прив’язана до нього, — і тримається з ним надто сухо, з такою награною офіційністю, що це не може не викликати підозр. Пробачте мені мою прямоту, принцесо, та я наважуся припустити, що пані Жоанна… е-е… є каменем спотикання у ваших взаєминах з ґрафом. Тому він вирішив позбутися її, вочевидь, сподіваючись, що згодом ви подаруєте йому цей гріх і помиритеся з ним.
— Про що це ви ка… — почав був Філіп, аж раптом замовк на півслові, щелепа його відвисла, а в погляді з’явилося розуміння, змішане з подивом. — Чорти лисі! Значить, ось чому ти…
Бланка різко штовхнула його ліктем в бік.
— Замовкни! Зараз же! — Зо хвилю вона помовчала, пильно дивлячись Ернанові в очі, потім промовила: — Мабуть, ваша правда, ґрафе. Я ще не знаю напевно, але… Якби Жоанна померла, то згодом я, може, й змирилася б з фактом мого заміжжя… Звичайно, зразковою подружньою парою ми б не стали… сподіваюся, ви розумієте, що я маю на увазі, — збентежено додала Бланка, скоса глянувши на Філіпа. — А втім, зараз не той час і не ті обставини, щоб детально обговорювати це питання. Можливий мотив вбивства Жоанни ми з’ясували, а тепер нам належить вирішити, як діяти далі.
— Тому я й звернувся до вас, принцесо, — сказав Ернан. — Пані Марґарити в замку немає…
— Та ну! — стривожився Філіп. — Де ж вона запропастилася? А раптом ґраф Біскайський запланував цієї ночі обидва вбивства?
— В такому разі, він прогадав. Цієї ночі пані Марґарита в надійних руках. Вона… — Шатоф’єр осікся і швидко глянув на Бланку. — Вона та ґраф Шампанський зараз у садибі лісника.
— Зрозуміло, — промовив Філіп, а наступної миті скипів: — То чому ж ви нічого їй не сказали?!
— Коли ми залишали садибу, то не знали, що вона там… тобто ми з Ґастоном не знали, зате Сімон знав. Він з ґрафинею де Монтальбан… гм, облишимо це. Одно слово, він бачив у вікно, як вони заходили до будинку, але згадав про це, лише коли ми під’їздили до замку.
— От недотепа!
— Та ні, просто всю дорогу він дрімав. Перед самим нашим від’їздом я витяг його ще тепленьким з ліжка і навіть не завдав собі клопоту розбудити його.
— Ви казали про спільника, ґрафе, — промовила Бланка. — І припускали, що ним може виявитися мій чоловік.
— Це цілком ймовірно, пані. Принаймні віконт Іверо впевнений, що його спільником буде сам ґраф Біскайський.
— Але ж він у Памплоні, — заперечив Філіп.