— А що заважає йому приїхати в Кастель-Бланко, зробити свою чорну справу і вранці повернутися до палацу? Адже можна влаштувати все так, що ніхто, крім вірних йому людей, не знатиме про його відсутність.
— Гадаєш, замкова залога куплена?
— Аж ніяк. Проте господарі замків мають погану звичку робити таємні ходи.
— А з чого ти взяв, що ґраф Біскайський знає таємні ходи в Марґаритинім замкові?
— Він знає таємні ходи в своєму замкові. Вісім років тому Кастель-Бланко належав йому, і навряд чи він, розлучаючись з ним не з власної волі, повідомив деякі секрети його новій хазяйці.
Філіп стиха присвиснув і запитливо поглянув на Бланку. Вона кивнула, підтверджуючи Шатоф’єрові слова, потім підвелася й вийшла з-за стола.
Ернан миттю схопився на ноги. Слідом за ним встав і Філіп.
— Котра зараз година? — запитала Бланка.
— Близько півночі, — відповів Шатоф’єр. — Може, трохи менше.
— Отже, друзі, — рішуче мовила вона. — Що будемо робити? Особисто я пропоную негайно сповістити коменданта, щоб він влаштував у ґалереї засідку.
— Вже зроблено, — сказав Ернан. — Цим якраз займається Ґастон д’Альбре.
— От і добре. Зараз я швиденько вдягнуся, ми підемо до Жоанни, розповімо їй про все і будемо біля неї доти, доки не схоплять другого спільника.
— Вірніше, першого, — уточнив Шатоф’єр. — Найголовнішого — який і мав убити ґрафівну. А задачею віконта Іверо було, якщо він не збрехав, лише підстрахувати його.
— А як же покоївка? — спитав Філіп.
— От вона куплена, — відповів Ернан. — На відміну від охорони… До речі, — додав він, знову переводячи погляд на Бланку. — Не вважайте мене нескромним, принцесо, та я б не радив вам перевдягатися. Це забере багато дорогоцінного часу, а ви й так маєте досить пристойний вигляд.
Бланка скептично оглянула себе в невеликому настінному дзеркалі, щільніше запахнула пеньюар і, виставивши вперед ніжку, пересвідчилася, що при ходьбі вона не оголюватиметься вище за щиколотку.
— Гаразд, я піду так. Часу в нас справді обмаль.
Розділ LIV
Жоанна Наваррська
Ніч була темна, безмісячна, у переходах панувала майже непроглядна пітьма, і троє молодих людей повільно просувалися вздовж стіни, тримаючись один за одного. Ні ліхтаря, ні запаленої свічки вони з собою не взяли, оскільки покої Жоанни та Бланки знаходилися неподалік, і їх двері розділяло не більше двох десятків кроків.
Біля самої мети цієї короткої подорожі Ернан раптом зупинився й міцніше стиснув Філіпову руку, закликаючи до цілковитої тиші. Філіп передав цей сигнал Бланці й нашорошив вуха. З ґалереї, що починалася попереду них, дедалі виразніше долинав шум кроків.
— Він? — прошептав Філіп, а про себе подумав: „Занадто рано. Невже він щось запідозрив?“
Ернан тихо засичав і підштовхнув Філіпа з Бланкою до неглибокої ніші в стіні прямо навпроти дверей Жоанниних покоїв. Всі троє сховалися в ній і, затамувавши подих, чекали подальшого розвитку подій.
Незабаром з-за рогу з’явилася чоловіча постать, також без свічки, і, крадькома, попрямувала в їхній бік.
„Боже! — подумав Філіп. — Який він здоровенний! Та він однією рукою може скрутити їй шию… Хто ж це, хай йому біс?!“
Не помітивши засідки, незнайомець зупинився перед Жоанниними дверима і легенько штовхнув їх. Двері подалися й відчинилися майже безшумно. Здоровань задоволено промуркотів і ввійшов до передпокою. Та не встиг він узятися за ручку дверей, щоб закрити їх за собою, як Ернан з тихою ґрацією пантери вискочив з ніші і накинувся на нього.
Ніякої боротьби не було. Незнайомець був такий приголомшений блискавичним і, головне, безшумним нападом ззаду, що навіть не намагався чинити опір. Однією рукою обхопивши його за тулуб, а іншою затиснувши йому рота, Ернан неголосно кинув через плече:
— До мене, друзі. І закрийте двері. Але тихіше.
Не зчиняючи зайвого шуму, Філіп та Бланка ввійшли до передпокою.
— Чудово, — пошепки промовив Філіп, зачиняючи двері. — Ніякого переполоху. Коли це не той, на кого ми чекали…
— Той, той, — упевнено відповів Ернан. — Он як тремтить увесь! Та, на жаль, це не ґраф Біскайський.
Ернан підійшов до дверей, що вели всередину покоїв, і вже збирався постукати в них, аж це вони самі розчинилися, і на порозі з’явилася ґрафівна Жоанна. Вона була одягнена так само, як Бланка, тобто в довгий пеньюар.
— Панове!… Кузино!…
— Вибачте, що турбуємо вас, пані, — сказав Ернан. — Але ми вам декого привели. Відступіть, будь ласка. — І він заштовхнув незнайомця в невеличку, добре освітлену віталеньку.