У розмові герцоґа з Ернаном де Шатоф’єром вже згадувалося про принцесу Бланку, старшу дочку кастільського короля, та про її начебто любовний зв’язок з Філіпом. Ми збираємося прибрати завісу таємничості над їхніми стосунками, і тоді нашому поглядові відкриється дещо цікаве, зовсім несподіване і навіть курйозне. Коротко, це розповідь про те, як людським поголосом було знеславлене добре Бланчине ім’я і як з нареченої імператора Римського вона перетворилася на дружину ґрафа Біскайського.
Ставлення Філіпа до Бланки від самого моменту їх знайомства було особливим, відмінним від його ставлення до всіх інших жінок — і не тільки тому, що їхня дружба мала винятково цнотливий характер, але ще й тому, що сама Бланка була незвичайна дівчина. Коли навесні 1447 року Філіп приїхав у Толедо, Бланці заледве виповнилося одинадцять років, і вона щойно стала дівчиною в повному розумінні цього слова, але вже тоді була надзвичайно приваблива і жадана. Невисока, тендітна шатенка з великими темно-карими очима, Бланка зачаровувала Філіпа не так своєю зовнішністю (що була в неї досить пересічною), як красою своєю внутрішньою, гострим та гнучким розумом, м’якістю, навіть лагідністю в поводженні з людьми, що якимсь незбагненним дивом поєднувалось у ній з владністю й зарозумілістю, а також певною в’їдливістю. Філіп уникав називати її красунею (що, за великим рахунком, було б неправдою), але він вважав її прекрасною. Невдовзі після знайомства Бланка та Філіп стали найпершими друзями, і це давало пліткарям багату поживу для пересудів, а в Альфонсо раз по раз викликало приступи ревнощів: він був дуже прив’язаний до старшої із своїх сестер, а в глибині душі був безнадійно закоханий у неї.
Дорослішаючи, Бланка дедалі дужче приваблювала Філіпа, і чимраз частіше він думав про неї, як про свою майбутню дружину. Думав мимоволі — оскільки свідомо гнав геть будь-які думки про одруження. Смерть Луїзи розтоптала його наївні дитячі мрії про щасливий шлюб, про затишне родинне вогнище, і згодом, навіть змирившись із втратою коханої, він не підпускав жодну жінку надто близько до свого серця, панічно боячись знову відчути біль і гіркоту втрати. Уперше Філіп подумав про шлюб, як про щось цілком реальне для себе, лише на третьому році свого перебування в Толедо, коли він вже вкотре спробував наповнити свою стару дружбу з Бланкою новим змістом і для початку вирішив поцілувати її не в щічку, як це було в них заведено, а в уста. Як і в усі попередні рази, нічим добрим це не скінчилося: Філіп отримав чергового відкоша, а на додаток — ляпаса, в нагороду за настирливість. І саме тоді він сердито подумав:
„Схоже, вона стане моєю жінкою не раніше, ніж стане моєю дружиною“.
Ця думка не на жарт перелякала Філіпа, але водночас вона виявилася надто спокусливою, щоб він міг просто відкинути її. Бланка, якій на той час уже виповнилося чотирнадцять, поступово затьмарювала в його очах усіх інших жінок та дівчат, його вабило до неї з нездоланною силою, і він прямо згоряв від бажання пізнати її. Разом з тим, його підозри, що вона належатиме йому лише на подружньому ложі, чимдалі міцнішали, аж поки не переросли в тверде переконання.
На відміну від своїх братів Альфонсо та Фернандо, обидві кастільські принцеси, Бланка й Елеонора, були виховані в дусі суворої пуританської моралі, сповідуваної їхнім батьком, королем Фернандо IV, якого за надмірну доброчесність сучасники прозвали Святенником. Особливо сильно це виховання позначилося на Бланці: вона з дитячих літ панічно боялася гніву Господнього, тремтіла перед дияволом і щиро вважала слова „гріх“ та „злочин“ синонімами. Як і більшість толедських дівчат її віку, вона була закохана в Філіпа, але навіть у думках не припускала можливість позашлюбних стосунків з ним — з її погляду це було не краще, ніж убивство чи державна зрада. Правда, що дорослішою вона ставала, то важче їй було протистояти своїм „гріховним бажанням“, проте Бланка була дівчина виняткової сили волі, і щоразу їй вдавалося подолати свою хвилинну слабкість. Філіп дедалі більше заплутувався в її тенетах, і хоч він, як і раніш, регулярно пускався в загули і цілком заслужено тішився репутацією небезпечного серцеїда, все явно йшло до того, що рано чи пізно він звернеться до короля з проханням руки його старшої доньки. А що ж до Бланки, то вона стала живою леґендою кастільського двору, і багато батьків ставили її за приклад своїм безпутним дочкам, що не зуміли устояти перед Філіповими чарами.