— Ти начебто й небагато пив, сину, — здивовано прошепотів герцоґ, що сидів поруч нього. — З чого б це… — Тут він осікся, завваживши млосну поволоку в Амеліниних очах, і тільки сумно всміхнувся на згадку про свою бурхливу молодість.
А Сімон де Біґор, що попервах знай осмикував дружину, врешті збагнув усю марність своїх зусиль і став шукати розради у вині, добре що Амеліна не забувала дбати про вміст його келиха. Сімон і був перший, хто напився до нестями. Пиячив він мовчки, лише наприкінці, заплітаючись язиком, грізно попередив Амеліну:
— Ти-и… це… ди… дивись ме-ені-і… бе… бе… без-с-соро-омнице… — І, мов підкошений, гепнувся їй на руки.
Двоє слуг підхопили непритомного Сімона і винесли його з банкетного залу. Разом з ним залишила зал і Амеліна, і після цього Філіп відверто занудьгував. Він почувався втомленим і геть спустошеним і з величезним нетерпінням чекав на закінчення бенкету. Проте значна частина гостей видимо збиралася розважатись аж до світанку, отож Філіпові, як господареві та винуватцеві святкувань, довелося зоставатися в залі доти, доки всі більш-менш тверезі з присутніх не розійшлися спати. Тільки тоді, в супроводі Ґабріеля де Шеверні, він подався до своїх покоїв, геть-чисто зіґнорувавши недвозначні натяки деяких дам, що явно були не проти опинитися в його ліжку або заманити його в свою спальню. Філіпові аж ніяк не всміхалося провести ніч з п’яною як чіп жінкою, до того ж зараз усі його помисли займала Амеліна, і він міг думати лише про неї…
Опинившись у своїй спальні, Філіп важко плюхнувся в крісло і випростав ноги.
— Але ж я втомився!…
Ґабріель опустився перед ним навпочіпки і стягнув з його ніг черевики.
— Мабуть, я піду ночувати до себе, — сказав він. — Сьогодні моя присутність у ваших покоях була б небажана.
— Га? — ліниво позіхнув Філіп. — Вже підчепив собі панночку?
— Ні, монсеньйор, нікого я не підчепив. Навпаки… Відхиліться трохи. — Він відстебнув золоту пряжку на правому плечі Філіпа, що скріплювала його пурпуровий плащ.
— Ба! Як це розуміти — навпаки? Що тебе хтось підчепив? А яка, власне, різниця, хто перший виявив ініціативу — чоловік чи жінка? Та ніякої!
Ґабріель заперечно похитав головою:
— Може, я неправильно висловився, монсеньйор…
— Бісів сину! — роздратовано лайнувся Філіп. — Що ти заладив: монсеньйоре, монсеньйоре! Зараз ми удвох, тож будь такий ласкавий, звертайся до мене на ім’я. Ти не просто мій дворянин, ти мій друг — такий, як Ернан, Ґастон та Сімон. Навіть якщо ти виявишся мужеложцем, я все одно вважатиму тебе своїм другом, бо ти — Луїзин брат… Гм. Здається, я шокував тебе?
Ґабріель мовчки кивнув, розстібаючи Філіпів камзол.
— Що ж, тоді перепрошую. Це мені так, до слова прийшлося. Розумієш, я терпіти не можу мужеложців… — Він пересмикнув плечима. — Брр… Яка гидота! Чоловік, що нехтує жінками, бо йому більше до вподоби чоловіки — ну, хіба може бути щось протиприродніше, щось огидніше за це?… Інша річ жінки, що люблять жінок. Я їх не схвалюю, але й не схильний суворо засуджувати. Зрештою, їх можна зрозуміти — адже так важко не любити жінок, особливо гарних жінок. — Філіп весело поглянув на зніяковілого Ґабріеля. — Ну, гаразд. Облишимо цю тему, щоб, бува, не постраждала твоя цнота. Поясни-но мені, що означає твоє „навпаки“.
— Воно стосується вас, — відповів Ґабріель.
Філіп стрепенувся, миттю забувши про втому.
— Мене?! Гадаєш, Амеліна прийде?
— Певен цього.
— Вона тобі щось казала?
— Ні. Але вона так дивилась на вас…
— Я бачив, як вона дивилась. — Філіп ласо облизнувся. — Але звідки ти взяв, що вона прийде?
— Здогадався. Вона з таким завзяттям напувала пана де Біґора, що в мене не лишилося жодного сумніву.
— Гм… Схоже на те, — сказав Філіп, а відтак, після короткої паузи, винувато промовив: — Бідолашний Сімон!…
— Атож, бідолашний, — погодився Ґабріель.
— Ти засуджуєш мене? — спитав Філіп. — Тільки відверто.
Ґабріель трохи помовчав, пильно дивлячись на нього, потім відповів:
— Не знаю. Мені б не хотілося судити вас за моїми мірками. А щодо пані Амелії, то… Словом, я думаю, що пан де Біґор сам винен.
— І чим же він завинив?
— Він одружився з дівчиною, що не кохала його. От я візьму собі за дружину тільки ту, яку покохаю і яка кохатиме мене.
Філіп сумно зітхнув, згадавши Луїзу, Ґабріелеву сестру, та вже наступної миті пожвавішав у передчутті зустрічі з Амеліною, а на його щоках заграв гарячковий рум’янець нетерпіння. За допомогою Ґабріеля він швидко роздягнувся, і незабаром на ньому зосталася лише спідня білизна з тонкого батисту, а весь інший одяг був акуратно складений на низькому столику поруч широкого ліжка.