„Безумовно, він сподобався Бланці, — вирішила Марґарита. — До того ж він застав її зненацька, підслухавши, як вона ділилася зі мною своїми печалями, ніби зустрів її голу на річці. І якщо він не дурень… А він точно не дурень. Он як пряде її очима, кує залізо, поки гаряче, добиває бідолашну. Що ж, недарма кажуть, що кожне лихо не без добра. — Про себе принцеса зітхнула. — Схоже, мені доведеться поступитися ним Бланці. Шкода, звісно, він милий хлопець, і ми з ним могли б дуже приємно порозважатися. Але чого не зробиш для найкращої подруги… А Рікардові, можна сказати, пощастило“.
Тим часом розмова від Ісуса Христа, якого насправді звали Єшуа, звернулася на гоніння перших християн. Принагідно був згаданий імператор Нерон, що в пошуках натхнення звелів підпалити Рим, аби, дивлячись на охоплене вогнем місто, оспівати падіння древньої Трої. Відтак природним чином сплила сама Троя з прекрасною Геленою, авантюрником Парісом та сумнозвісним яблуком незгоди. Тут Марґарита злякалася, що Бланка, чого доброго, візьметься цитувати Овідія чи Верґілія, і квапливо втрутилася — важкий та пишномовний стиль давньоримської поезії наганяв на неї нудьгу.
— Пане де Монтіні, — сказала вона. — У мене таке враження, що ми з вами вже зустрічалися. Може, це тому, що ви дуже схожі на Матільду?
— Не тільки тому, пані, — відповів Етьєн. — Ви й справді могли бачити мене, коли йшли до государя батька вашого.
— Авжеж, згадала. Це було в ґалереї. Ви ще стояли, як укопаний, і навіть не вклонилися мені.
— Ах, пані!- винувато мовив Монтіні. — Всіляко перепрошую за мою неґречність. Але будьте поблажливі до мене. Я був таки приголомшений…
— Чим же ви були приголомшені?
— Вашою красою, пані. Я побачив найчарівнішу в усьому світі жінку після… — Він демонстративно затнувся з таким розгубленим виглядом, ніби з необережності видав свої найпотаємніші думки.
Марґарита була дівчина кмітлива і миттю збагнула, що значить це „після“ й кого воно стосується.
„Чортяка! Він уже заграє з Бланкою“.
— Ще б пак, — сказала вона, стріливши в кастільську принцесу насмішкуватим поглядом. — Для люблячого брата в усьому світі не знайдеш жінки кращої за сестру.
Бланчині щоки спалахнули яскравим рум’янцем.
Монтіні лицемірно потупив очі, майстерно зображаючи збентеження.
І лише Матільда прийняла все за чисту монету.
— Я теж люблю братика, — з чарівною наївністю відповіла вона. — Дуже люблю.
Щоб приховати свій сміх, Марґарита зайшлася нервовим кашлем.
— Знаю… знаю… Ти рада, що він приїхав?
— О, пані, я така щаслива! — Матільда підхопилася з подушки і поцілувала Етьєна в щоку. — Я дуже щаслива знову бачити його.
— Ваша сестра, пане де Монтіні, справжнє чудо, — сказала наваррська принцеса. — Я її дуже люблю.
— Я також, — з несподіваним запалом додала Бланка.
Марґарита отетеріла.
„Отакої! — подумала вона. — У хлопця залізна хватка. І як вправно він з цим упорався! У нього точно є досвід знаджування дівчат, до того ж чималий… Оце так Бланка! Виходить, он які чоловіки ваблять нашу скромницю — ловеласи, розпусники, спокусники… А в мого дорогого кузена потроху прорізаються ріжки… Тьху, тьху! Тільки б не наврочити…“
— І що ж привело вас до Памплони? — спитала вона в Етьєна.
— Здебільшого бажання побачитися з Матільдою, — відповів Монтіні. — А тут ще й випала слушна нагода.
— Яка?
— Пан герцоґ відрядив до государя батька вашого посла, пана де Канільо, для проведення якихось переговорів. Я зголосився супроводжувати його, оскільки це збігалося з моїм давнім наміром відвідати сестру.
— А що заважало вам самому приїхати, і то значно раніше? Цілий рік Матільда з нетерпінням чекала вас, а натомість одержувала листи, в яких ви сповіщали, що затримуєтеся.
Етьєн видимо зніяковів і промовчав.
— Його справи затримували, — вступилася за брата Матільда. — Він ще такий молодий, а вже мусить самостійно управляти маєтком. Це нелегке діло, пані.
Марґарита іронічно посміхнулася. У неї зародилася підозра, що в Русільйоні Етьєна затримували аж ніяк не господарські справи — принаймні, не лише господарські.