Надвечір загриміло! Огорнені димом, „вогненні жерла“ випльовували ядра, які методично руйнували міські мури та браму, а найдалекобійніші з них спричиняли до спустошень усередині міста, викликаючи в населення жахливу паніку й навіюючи городянам думки про Страшний Суд. Тим часом кантабрійська ескадра кількома пострілами впритул вивела з ладу всі кораблі берегової охорони і ввійшла в порт, будь-якої миті готова під прикриттям артилерії висадити на берег десант.
Байоннський ґарнізон був деморалізований у перші ж хвилини вогневого штурму. Ґраф, бризкаючи слиною, на чому світ стоїть проклинав „підступного та безчесного Коротуна-Красунчика“, але про капітуляцію й чути не хотів. З настанням ночі стрілянина вщухла, проте повністю не припинилася — Ернан наказав канонірам зрідка нагадувати байоннцям, що день прийдешній їм готує.
Подібні нічні нагадування зробили свою справу, і на світанку Байонна капітулювала. Як з’ясувалося згодом, одне з тих гарматних ядер, що долетіли до ґрафського палацу, вцілило так влучно, що звалилася стеля кімнати, де якраз перебували, проводячи нараду, ґраф, обидва його сини і кілька його наближених. І ґраф, і його сини, і всі його наближені загинули в завалі, а вцілілі байоннські достойники сприйняли це за знамення й наказали негайно розчинити брами. Вони власними персонами з’явилися перед Філіпові очі й запевнили його, що їм набагато миліше виголошувати ґалльською: „Хай живе принц!“, ніж французькою: „Хай живе король!“
Філіп зволив у це повірити.
Ернан де Шатоф’єр з помпою прийняв капітуляцію всього байоннського війська.
Проте Філіп не віддавав наказу про зняття облоги. Він звелів привести до нього тринадцятирічну дочку Рене Байоннського, Евеліну, яка після нічних подій стала спадкоємицею ґрафства, і ввійшов до міста лише тоді, коли вона склала йому присягу, як своєму сюзеренові (він милостиво дозволив їй не схиляти при цьому коліна).
Потім був підписаний договір про приєднання Байонни до Беарну. Філіп встановив опіку над неповнолітньою ґрафинею Байоннської, її опікуном призначив себе, за правом опікуна розірвав її заручини з Анжерраном де ла Тур і тут-таки заручив її з середульшим сином ґрафа д’Арманьяка.
Траґедія завершилася фарсом. Не встигла ще просохнути земля на батьковій могилі, як дочка заснула в обіймах винуватця його смерті…
Захоплення Філіпом Байонни минуло майже непоміченим на тлі драматичних подій, що відбувалися в той же самий час на крайньому південному заході Європи. Локальний і, здавалося б, незначний конфлікт між кастільським королем і його дядьком, ґрафом Портуґальським, призвів до таких серйозних наслідків, що їх без перебільшення можна було назвати глобальними.
Щойно в Портуґалії стало відомо про римський військовий флот, наданий імператором в розпорядження короля Кастілії, тамтешній вельможі, прибічники самозваного короля, миттю перетворилися на палких прихильників єдиної кастільського держави і, підібгавши хвости, швиденько передали до рук королівського правосуддя бунтівного ґрафа. Ось такий безславний був результат домагань Хуана Портуґальського на роль суверенного государя, і на цьому б усе й скінчилося, якби Авґуст XII не поставив на чолі флоту свого двоюрідного брата Валентина Юлія Істрійського.
Дев’ятнадцятирічний римський принц Валентин Юлій був надміру гарячим, войовничим і вкрай честолюбним юнаком. Після пишних проводів, улаштованих йому в неаполітанському порту, повернутися додому, так і не взявши участі в справжньому бою, було для нього рівнозначно поразці. Отримавши звістку про капітуляцію Портуґалії й письмові запевнення Альфонсо XIII в непорушності його колишніх зобов’язань перед імператором, Валентин Юлій, однак, не повернув свої кораблі назад. Охоплений гнівом та досадою, він вступив у нерівний бій з мавританським військовим флотом і повністю розгромив переважаючи сили супротивника, зазнавши при тім зовсім незначних втрат.
Це був успіх, гідний тріумфу на батьківщині, але окрилений своєю блискучою перемогою юний адмірал не зупинився на досягнутому. Він спрямував свої кораблі до Ґібралтару, і вже надвечір наступного дня цей стратеґічно важливий порт перейшов під владу італійців.