На думку про те, що чутки про його колишні гріхи дійшли аж до Ґаллії, боярин оскаженів. Замість чинно викликати Філіп на поєдинок, він негайно вихопив з-за пояса кинджал, з видимим наміром порішити свого кривдника на місці; його не зупинила навіть та обставина, що Філіп не мав при собі ніякої зброї. Добре що поряд був Ґабріель — він вступив з боярином у сутичку і, намагаючись вибити з його рук кинджал, зовсім ненавмисно проткнув його шпагою. Удар Ґабріеля виявився для боярина смертельним, і той сконав на місці.
Скандал видався на славу, і королю Роберові довелося докласти багато зусиль, щоб завадити князеві Шуйському надати цьому суто побутовому інцидентові реліґійне забарвлення. А архієпископ Тулузький свою чергову недільну проповідь цілком присвятив смертному гріху хтивості, в якій зокрема зазначив, що ні католику, ні православному не годиться поводитися з благородною дівчиною, як з дівкою продажною.
Злощасні соболині шкурки залишились у панночки, справжньої винуватиці інциденту, як компенсація за завдані їй моральні збитки, а сама вона, в знак вдячності за заступництво, подарувала Філіпові свою незайманість. У свою чергу Філіп, у подяку за порятунок життя, посвятив Ґабріеля в лицарі і подарував йому ще один маєток, а згодом, вже після повернення до Тараскона, надав його володінням статус віце-ґрафства, таким чином зробивши свого першого дворянина віконтом, і відповідно до цього титулу вручив йому сенаторську мантію.
Ґабріель був гордий і радий, як мале дитя. Він відразу ж написав батькам листа, знову запрошуючи їх до себе, і скріпив його своєю новою печаткою з ґрафською короною, а внизу поставив підпис: „Ваш люблячий син Ґабріель де Шеверні, віконт де Монторі, сенатор Беарну“. Правда, відповіді він так і не дочекався…
До Памплони ґасконці вирушили завчасно, оскільки дорóгою Філіп збирався завернути в Ортез, столицю свого Беарну, а відтак ще й прибути на святкування раніше від усіх своїх конкурентів — певна річ, за винятком Рікарда Іверо, який жив у Наваррі. Чутки про те, що віднедавна Марґарита серйозно захопилася своїм кузеном, не так турбували Філіпа, як будили в ньому здоровий дух суперництва. Етьєн де Монтіні, якого наприкінці травня Філіп відрядив до Памплони з таємною місією і якому, схоже, через сестру вдалося втертися в довіру до принцеси, у своїх секретних звітах повідомляв, що хоч Марґарита закохана у віконта Іверо, виходити за нього заміж не збирається, а дедалі більше схиляється до думки про необхідність шлюбного союзу Наварри з Ґасконню. Завдяки Монтіні, Філіп був у курсі всіх значних подій при наваррському дворі, та іноді його розбирала досада, що в своїх звітах Етьєн лише побіжно згадує Бланку. А проте, він не наважувався вимагати подробиць, побоюючись признатися самому собі, що Бланка, як і раніше, дуже дорога йому…
За кілька днів до від’їзду сталася подія, внаслідок якої чисельність ґасконської делеґації скоротилася майже на третину, — виявилося, що Амеліна вагітна. За інших обставин Сімон де Біґор тільки б радів цій звістці, але зараз його можливу радість затьмарювали болісні сумніви: від кого ж у Амеліни дитина — від нього чи від Філіпа? Він загрожував їй і навколішки благав признатися, чиє дитя вона носить під серцем, і трохи заспокоївся, лише коли Амеліна взяла за свідків падре Антоніо та ще одного тарасконського священика і, поклавши руку на Євангеліє, поклялася всіма святими та честю всього роду, що ця дитина — від нього.
У приступі жорстоких докорів сумління Філіп і Амеліна вирішили, що надалі вони любитимуть одно одного лише як брат та сестра, і поспішили повідомити цю втішну звістку Сімонові. Ґастон д’Альбре скептично поставився до їхнього квапливого рішення, правда, не заперечував, що ця обітниця братсько-сестринської любові має непоганий шанс протриматися принаймні до закінчення памплонських свят — хоча б тому, що Амеліна, у зв’язку з її станом, залишається в Тарасконі.
Разом з Амеліною мусили лишитися й інші ґасконські і каталонські дами, оскільки в герцоґа та Філіпа жінок не було, а Ґастонова дружина також чекала дитину, і отже, нікому було очолити жіночу частину делеґації. Так постановила терміново скликана сімейна рада, більшість на якій належала молоді. Філіпові кузени різного ступеню кревності з рідкісною одностайністю вхопилися за можливість позбутися своїх дружин, щоб досхочу порозважатися при відомому своїми знадами наваррському дворі.