— І конче навколішки, — саркастично докинув д’Альбре. — Та ще й чолом об землю битиму, твої черевики цілуватиму. Мабуть, у подяку за те, що ти звабив мою сестру.
Філіп промовчав, насуплено дивлячись поперед себе.
— Ну, гаразд, гаразд, — примирливо всміхнувся Ґастон. — Це я так жартую. А якщо серйозно, то…
— Стривай-но, — урвав його Ернан. — Здається, нас кличе пан герцоґ.
Так воно, власне, й було. Друзі припустили коней і незабаром порівнялися з головою колони.
— Що сталося, батьку? — запитав Філіп.
— Хтозна, — знизав плечима герцоґ і вказав на провідника. — Вікторіо пророкує неприємності.
— Атож, панове, — кивнув той. — Попереду нас люди, багато людей. Погляньте, як стривожилося вороння.
І справді, ген біля самого обрію в небі ширяло безліч чорних цяток.
— Ну, щодо неприємностей, то це навряд, — зауважив Ґастон. — Просто хтось їде нам назустріч.
— Не в гнів сказати вашій світлості, ви помиляєтеся — шанобливо заперечив провідник. — Вороння кружляє над одним місцем, до того ж не над дорогою — вона проходить трохи лівіше, — а над лісом.
— Засідка? — припустив Філіп.
— Можливо.
— Важко в це віриться, — промовив герцоґ і, короткозоро примружившись, задивився вдалечінь. — Та чим чорт не жартує. У цьому воронні справді є щось зловісне.
— Дуже зловісне, монсеньйоре, — підхопив провідник. — Вороння просто так не збирається, воно чує лихі наміри. Тому раджу вам приготуватися.
— Звісно, приготуємося. Береженого, як кажуть, бог береже… Гей, Лоррісе! — гукнув герцоґ свого зброєносця. — Подай мені шолом, кірасу та рукавиці, сурми алярм. І вам, панове, — звернувся він до Філіпа, Ґастона та Ґабріеля, — варто надягнути лати. Про всяк випадок, що б там не сталося. Впродовж багатьох років я очищав ці землі від скверни, та диявол хитрий і завжди знайде якусь лазівку.
Ернан схилився до шиї свого коня.
— Отак-то, Байярдику, — сказав він. — Нехай тепер хтось спробує покепкувати з нашого обладунку. Зараз ми з тобою — найпотужніша ударна сила в нашому загоні.
Тим часом герцоґів зброєносець просурмив збір. Увесь загін нераз заметушився, готуючись до зустрічі з уявною небезпекою. Філіп же, змінивши ошатного берета на міцний сталевий шолом та надягаючи легкі лати, чомусь був переконаний — попереду на них чекає ворог, і аж ніяк не уявний.
Розділ XXI
„Творці історії“
Побоювання провідника справдилися: на них таки справді чекала засідка. На щастя, ґасконці встигли підготуватися до зустрічі з ворогом, а проте в перші секунди, коли між деревами замиготіли чорно-червоні плащі лицарів-єзуїтів, не одне серце боляче стислося — якщо не від страху, то від забобонного жаху.
Втім, замішання серед ґасконців тривало недовго і невдовзі поступилося місцем цілковитій зібраності. Відстань між супротивниками була невелика, отож після обміну десятком стріл та дротиків, що не завдали жодній із сторін ніякої шкоди, герцоґ, піднявши руку з мечем, звучно гукнув:
— Вперед, панове! — і, приостроживши коня, помчав назустріч ворогові.
Слідом за ним, із зброєю напоготові, дружно рушили всі інші. Єзуїти, які явно розраховували раптовістю нападу внести сум’яття в лави ґасконців, виявились позбавленими цієї суттєвої переваги, ба навіть попервах були трохи приголомшені їхньою несподіваною згуртованістю та аґресивністю.
Ухилившись від списа свого першого супротивника, Філіп на ходу полоснув його мечем, та так вдало, що той не втримався в сідлі і гепнувся додолу. Не завдаючи собі клопоту перевірити, убитий він чи лише поранений (це вже була справа зброєносців та слуг), Філіп увірвався в гущу ворогів, рублячи наліво й направо. Поруч нього, пліч-о-пліч, билися Ґабріель де Шеверні, Сімон де Біґор, Робер де Русільйон, ще два Філіпи та два Ґійоми — д’Арманьяки й Сарданські.
У перші хвилини точився рівний бій. Чисельна перевага, що її мали єзуїти над ґасконськими лицарями, компенсувалася значною кількістю слуг з почту останніх, частина яких разом із зброєносцями допомагала своїм панам безпосередньо в бою, а решта, озброєні луками, дротиками та арбалетами, обстрілювали фланги, тим самим перешкоджаючи єзуїтам обійти ґасконців з тилу.
Втрати обох сторін поки були незначні: по кілька людей убитими і близько десятка поранених, серед яких, як це не дивно, опинився й Ернан. Під час першого ж зіткнення його стомлений від важкої збруї кінь не втримався на ногах, і Шатоф’єр при повному обладункові щосили бебехнувся на землю, втративши від удару притомність. Дякувати Богові, єзуїтів одразу відтіснили, і життю доблесного конетабля небезпека поки не загрожувала. Слуги швиденько перенесли його під прикриття фургону, а нещасний Байярд так і лишився лежати на полі бою, не в змозі самостійно звільнитися від лат, що нестерпним тягарем притискали його до землі.