Довгий час мати мовчала. Потім:
— Боюся, в чомусь ти правий, — сказала вона. — Але були серйозні причини не говорити на ці теми.
— Тоді почни з неможливості розповісти про них мені. І скажи, чому ти мені не довіряєш.
— Це не питання довіри.
— Тоді чи немає резону розповісти хоч щось зараз?
Послідувало ще одне, більш довге мовчання.
— Ні, — нарешті сказала вона. — Ще ні.
Я повернувся до неї, зберігаючи обличчя спокійним, а голос рівним.
— Значить, нічого не змінилося, — сказав я, — і не зміниться ніколи. Ти як і раніше не довіряєш мені.
— Це не так, — відповіла мати, глянувши на Сухе. — Просто це невідповідне місце або невідповідний час для обговорення цієї теми.
— Чи можу я принести тобі напій, Дара, або що-небудь поїсти? — негайно сказав Сухе.
— Спасибі, ні, — відгукнулася вона. — Я не можу довго тут затримуватися.
— Мамо, розкажи мені тоді про ті'га.
— Що б ти хотів дізнатися?
— Ти начаклувала їх з-за Обода.
— Вірно.
— Подібні істоти безтілесні самі по собі, але для власних цілей здатні використовувати живих господарів.
— Так.
— Припустимо, така істота зайняла чиюсь особистість в момент — чи близько до моменту — смерті, замінивши дух і контролюючи розум?
— Цікаво. Це гіпотетичне питання?
— Ні. Це дійсно трапилося з тією, кого ти за мною послала. Тепер вона, здається, нездатна вийти з тіла. Хіба не так?
— Я не зовсім впевнена, — сказала мати.
— Вона тепер у пастці, — заявив Сухе. — Входити і виходити вона може, тільки використовуючи присутній розум.
— Під контролем ті'га тіло перемогло хворобу, яка вбила свідомість, — сказав я. — Ти гадаєш, вона застрягла там на все життя?
— Так. Наскільки я знаю.
— Тоді скажи мені: чи звільниться демон, коли тіло помре, чи помре разом з ним?
— Все може піти і так, і так, — відповів він. — Але чим довше демон залишається в тілі, тим більш імовірно, що він загине разом з ним.
Я знову подивився на матір.
— Такий фінал цієї історії, — заявив я.
Вона знизала плечима.
— Я розчарувалася в цьому демонові і звільнила його, — сказала вона. — Ну, і завжди можна начарувати іншого, була б потреба.
— Не роби цього, — сказав я їй.
— Не буду, — сказала вона. — Зараз потреби немає.
— Але якщо тобі здасться, що є, ти зробиш?
— Мати піклується про безпеку сина, подобається це йому чи ні.
Я підняв ліву руку, витягнув вказівний палець у гнівному жесті, як раптом помітив, що ношу яскравий браслет… він здавався майже голографічною копією мого Факіра. Я опустив руку, сковтнув різку відповідь і сказав:
— Тепер ти знаєш мої почуття.
— Я знала їх давним-давно, — сказала вона. — Давай пообідаємо в Шляхах Всевідаючих, на половині циклу, рахуючи від нинішнього моменту, в пурпурове небо. Згоден?
— Згоден, — сказав я.
— Тоді до скорого. Доброго циклу, Сухе.
— Доброго циклу, Дара.
Вона зробила три кроки і вийшла, як наказує етикет — тим же шляхом, що і увійшла.
Я повернувся і, пройшовши до краю басейну, вдивився в глибини, відчув, як повільно розслабляються плечі. Тепер там були Ясра і Джулія, обидві в цитаделі фортеці, які творили в лабораторії щось таємне. А потім поверх них попливли завитки, і якась жорстока істина без всякого порядку і краси почала формуватися в маску разючих, лякаючих розмірів.
Я відчув руку на плечі.
— Сім'я, — сказав Сухе, — інтриги і божевілля. Ти відчуваєш тиранію прихильності, так?
Я кивнув.
Ще Марк Твен говорив про можливість вибирати друзів, але не родичів, — відповів я.
— Я не знаю, що замишляють вони, хоча в мене є підозри, — сказав він. — Зараз робити нічого, хіба що перепочити і почекати. Я хотів би почути побільше з твоєї історії.
— Спасибі, дядьку. Йде, — сказав я. — Чому б і ні?
Так я видав йому залишок розповіді. Переваливши через неї, ми перемістилися до кухні для подальшого підкріплення, потім проробили ще один шлях до плаваючого балкону над жовто-зеленим океаном, який бився об рожеві скелі під сутінковим… чи ні — беззоряним небом кольору індиго. Там я закінчив розповідь.
— Це більше, ніж цікаво, — сказав Сухе в кінці кінців.
— Ну так? У всьому цьому ти бачиш щось, чого не бачу я?
— Ти дав мені дуже багато поживи для роздумів, і хочеш, щоб я видав поспішне судження, — сказав він. — Давай на цьому поки що зупинимося.
— Дуже добре.
Навалившись на перила, я глянув вниз на води.
— Тобі потрібен відпочинок, — сказав Сухе трохи згодом.
— Здогадуюся.
— Ходімо, я покажу твою кімнату.