Третім мешканцем печери був Рудий Гном (так, знову ж таки про себе, назвав його Каспіан, бо вогненно-рудим волоссям він нагадував лиса). Цього гнома звали Тиквік, і якщо він зрідка на когось сердився, то вимагав, щоб до нього зверталися на ви. Після такого попередження будь-яка сварка зазвичай згасала і переходила в дружню дискусію.
У перший вечір, коли Каспіан зміг підвестися зі свого вересового ложа, Нікабрик, ні сіло ні впало, знову завів стару пісню.
– Час нарешті вирішити, що нам робити з людською істотою! Ви, либонь, думаєте, що вчинили шляхетно, коли завадили мені його чикнути, щоб він і цвірінькнути не встиг. Авжеж! Ви ж і самі розумієте, що випустити його звідси не-мож-ли-во, інакше воно піде і видасть усіх нас: із тельбухами, рогами, ратицями, хвостами і навіть, як це не сумно, – з бородами. Доведеться тримати його в полоні до кінця його днів. А я аж ніяк не впевнений, що просидіти все своє життя в полоні краще, аніж чик – і все! Адже що таке життя в полоні? Це ж суцільна мука, на яку навіть дивитися без сліз не можна… То невже ми з вами дозволимо, аби в нас на очах промучилося все своє життя створіння? Нехай навіть воно й людина. Що швидше ми позбавимо його мук, тим ліпше для нього самого!
– Їжачки-пижики-жолуді-рижики-шишки-смола-скипидар! – напустився на побратима Тиквік. – Як тобі не соромно, Нікабрику! Людина зовсім не винна, що розбила собі голову коло нашої нори. І на зрадника він зовсім не схожий!
– О, добрі гноми, – звернувся до них Каспіан, – ви ж навіть не спитали, чи хочу я додому. То ось – додому я ніяк не хочу! Зате я з радістю залишився б із вами, коли на те ваша ласка…
– Сміх та й годі, цюкну-грюкну! – похмуро хрокнув Нікабрик. – Ти ж людина, до того ж заморець, а отже, одразу побіжиш до таких, як і ти!
– Та в тому-то й справа, що додому мені шляху немає! – вигукнув Каспіан. – Коли бажаєте знати, то я саме рятувався від нашого короля, і якщо ви мене вб’єте, то, в першу чергу, зрадіє саме він!
– Ось так-так! Це треба ж! – здивувався Трюфеліно.
– Ось так еники-беники! – не втримав подиву і Тиквік. – Що ж ти накоїв, щоб у такому юному віці стати ворогом самого Міраза?
– Річ у тому, що король Міраз – мій дядько… – почав був Каспіан. Та не встиг він договорити, як Нікабрик схопився на ноги і витягнув кинджал. Коли б вчасно на допомогу не встигли Тиквік із Борсуком, уся історія Нарнії могла обернутися по-іншому. Але вони, хоч і не думали про історію, в цю коротку мить здійснили воістину історичний вчинок – повисли на плечах у Чорного Гнома, повалили його і всілися верхи.
– Пустіть мене! – горлав Нікабрик. – Ви що, подуріли? Це ж шпигун! Заморець! Змовник! Міразів небіж! Пу-у-у-стіть!
– Заспокойся, Нікабрику, – навперебивки умовляли його Тиквік і Трюфеліно. – Ану, пообіцяй-но нам, що поводитимешся як годиться! Чи й далі так сидітимемо?
Марно посіпавшись, Нікабрик змушений був скоритися. Тоді Тиквік і Борсук злізли з нього і попросили Каспіана продовжувати. Коли хлопець закінчив свою розповідь, якийсь час усі мовчали.
– Мабуть, це найдивовижніша оповідь з усіх, що мені доводилося чути, – зрештою промовив Тиквік.
– Ось це мене й насторожує! – похмуро зауважив Нікабрик. – У цій історії мені не подобається абсолютно все, від першого слова до останнього! Мені, наприклад, страшенно не до вподоби, що серед людей досі ходять про нас чутки – бач, які пам’ятливі! Що менше про нас знають, то спокійніше нам живеться! А няня?! Ох, уже мені ті няні: ну, просто біда з ними! І що мені особливо не подобається в нянях, так це їхній довгий язик! Я як розумію? Коли вже тебе не питають, то й мовчи собі в хустинку! А вони – так і силкуються, так і вичікують нагоди вибовкати все, що їм відомо. А відомо їм, на жаль, багато чого, що мені, до речі, теж не подобається. Але годі про няню – краще поговорімо про доктора, про якого насправді й говорити нічого! Зрадник, і цим усе сказано. Мені навіть слухати про нього було гидко! Ненавиджу зрадників! Навіть більше, ніж людей! – Тут він кинув виразний погляд у бік Каспіана. – Добром все це не обійдеться, поминіть моє слово!
– А про це вже нехай судять ті, кому видніше! – втрутився Трюфеліно. – Тобто ми, борсуки. Ви, гноми, змінюєтеся майже так само швидко, як і люди, тому вам так само, як і людям, властиво забувати про минуле. А я звір і, більш того – борсук, а борсуки змінюються повільно, живуть вони так само, як жили їхні пращури; подій у них мало, і тому пам’ять – ох, яка довга! І ось що скажу вам я, борсук: зустріч із Каспіаном обіцяє нам удачу! Каспіан – законний король Нарнії, а ми – її споконвічні жителі; вважатимемо, що король саме повернувся до свого народу! Ви, гноми, може, й не пам’ятаєте, а от я пам’ятаю, що тихо-мирно в Нарнії було лише тоді, коли Нарнією правили діти Адама на чолі з Пітером.