Каспіан похнюпився.
– Хотілося б мені, аби в мене були гідніші чи принаймні не такі ганебні предки, – стиха промовив він.
– Вам нема чого соромитися, – відповідав Аслан, – бо ви походите від Адама і Єви, а цього достатньо, аби навіть найбідніший із жебраків міг із гідністю підвести голову і щоб найвеличніший із володарів опустив її, палаючи від сорому. Не забувайте про це, сер Каспіан.
Хлопець вклонився і підвів голову.
– А тепер, – продовжив Аслан, – жителі Заморії, чоловіки і жінки, подумайте ще раз і скажіть, чи хочете ви повернутися туди, звідки вийшли ваші предки? Нині острів безлюдний: пірати перебили одне одного, а інші мешканці цього світу поки що не знають про його існування. На острові є і джерела, і колодязі з питною водою, земля на ньому родюча, у лісах ростуть високі дерева, а в блакитних лагунах гуляє риба. Двері відчинені, й ви можете повернутися на острів, але пам’ятайте: тільки-но ви пройдете в них, вони замкнуться для вас назавжди, і цього ходу між світами більше не стане.
Запала тяжка мовчанка. Усі думали. Потім із рядів заморців вийшов молодий міцний хлопець, мабуть, із солдатів, махнув рукою й промовив:
– Ех, що буде, те й буде, я згоден!
– Що ж, ти зробив вибір, – сказав Аслан, – і, думаю, вибір твій правильний. У тому світі на тебе чекає гідне майбутнє, і нехай моє закляття позбавить тебе негараздів. Іди.
Хлопець дещо зблід, підійшов до дверей, і всі розступилися, даючи йому дорогу.
– Сміливіше, сину мій, – підбадьорив його Аслан і торкнувся його носа своїм, і як тільки дихання лева долетіло до солдата, в його очах настороженість змінилася подивом, потім він наморщив лоба, ніби пригадуючи щось давно забуте, а потім гордо розпрямив плечі і ступив у двері.
Сотня очей була прикута до нього. Він пройшов між двох жердин і… зник. Крізь дверний проріз виднілися нарнійські дерева і трави, і ясне небо, а солдат зник – зник, наче його й не було.
Із далекого кутка галявини почулося одностайне «ой!», заморці пороззявляли роти, а потім усі разом загаласували:
– Що він зробив із людиною? Він точно хоче заманити нас у пастку! Знайшов дурнів!
І тоді вперед виступив один із найрозумніших заморців (він у них вважався найпершим мудрецем) і сказав:
– Ніякого іншого світу крізь ці ваші палички ми не бачимо. Якщо шановний Лев хоче, аби ми йому повірили, нехай відправить туди когось зі своїх підлеглих. А то щось вони хитренькі, як я подивлюся, – самі від паличок подалі тримаються!
Уперед вийшов Рипічип.
– Якщо вони так бояться, то ми з моїм загоном – а це дванадцять найкращих шпаг Нарнії! – готові бути за приклад: пройти цією аркою і повести їх за собою!