Обидва супутники Марса розташовані значно ближче до нього, ніж наш Місяць до Землі. Ближчий знаходиться на відстані всього лише близько п’яти тисяч миль, тоді як дальший — трохи більше ніж за чотирнадцять тисяч миль (порівняйте це з чвертю мільйона миль, що відділяють нас від нашого Місяця). Ближчий місяць Марса здійснює повний оберт навколо планети трохи більше ніж за сім з половиною годин, тому можна бачити, як він двічі або тричі за ніч проноситься по небу, наче величезний метеор, демонструючи всі свої фази під час кожного такого транзиту.
Дальший супутник обертається навколо Марса трохи довше ніж за тридцять з чвертю годин, і разом зі своєю сестрою-супутницею вони роблять нічні краєвиди Марса видовищем величної та химерної пишноти. І це добре, що природа так щедро освітлила марсіанську ніч, адже зелені люди Марса, будучи кочовою расою без високого інтелектуального розвитку, мають лише примітивні засоби штучного освітлення; вони покладаються переважно на смолоскипи, свого роду свічки та дивну масляну лампу, що генерує газ і горить без ґнота.
Цей останній пристрій дає інтенсивне, яскраве біле світло, що сягає далеко в темряву. Проте оливу, необхідну для його роботи, можна видобути лише в кількох віддалених і розкиданих по всій планеті місцях. Тому ці істоти рідко використовують такі лампи — вони дбають лише про сьогоднішній день, а їхня ненависть до фізичної праці тисячоліттями тримає їх у стані напівварварства.
Після того, як Сола поправила мої покривала, я знову заснув і не прокидався до самого ранку. Інші мешканці кімнати — їх було п’ятеро, і всі вони були самицями — все ще спали, накриті горою різношерстого шовку та хутра. Поперек порога лежав розпластаний невтомний вартовий звір — точнісінько в тій самій позі, в якій я бачив його напередодні. Здавалося, він не поворухнув жодним м’язом; його очі були буквально прикуті до мене, і я замислився: а що ж станеться, якщо я спробую втекти?
Я завжди був схильний шукати пригод, досліджувати та експериментувати там, де мудріші люди залишили б усе як є. Тож мені спало на думку, що найнадійніший спосіб з’ясувати справжнє ставлення цього звіра до мене — спробувати вийти з кімнати. Я був цілком упевнений, що зможу втекти від нього, щойно опинюся за межами будівлі, адже почав неабияк пишатися своїми здібностями стрибуна. Крім того, дивлячись на його короткі лапи, я бачив, що звір — не стрибун і, ймовірно, поганий бігун.
Тому я повільно й обережно звівся на ноги, але побачив, що мій наглядач зробив те саме. Обережно я рушив до нього, виявивши, що пересуваючись човгаючим кроком, я можу зберігати рівновагу і водночас рухатися досить швидко. Коли я наблизився до звіра, він обережно позадкував, а коли я дістався виходу — відійшов убік, пропускаючи мене. Потім він прилаштувався позаду і пішов за мною на відстані приблизно десяти кроків, поки я простував порожньою вулицею.
«Очевидно, його місія полягала лише в моєму захисті», — подумав я. Проте, коли ми досягли околиці міста, він раптом вискочив переді мною, видаючи дивні звуки та вишкіривши свої потворні й люті бивні. Вирішивши трохи його подражнити, я кинувся до нього, а коли був уже зовсім поруч — злетів у повітря, приземлившись далеко позаду нього за межами міста. Він миттєво розвернувся і кинувся на мене з такою приголомшливою швидкістю, якої я ще ніколи не бачив. Я вважав його короткі лапи перешкодою для прудкості, але якби він змагався з хортами, ті здавалися б сонними псами на килимку біля дверей. Як я згодом дізнався, це найшвидша тварина на Марсі; завдяки своєму інтелекту, відданості та лютості її використовують на полюванні, на війні та як захисника марсіанського люду.
Я швидко зрозумів, що мені буде важко втекти від іклів звіра на прямій дистанції, тож зустрів його атаку, різко змінивши напрямок і перестрибнувши через нього, коли він уже майже настиг мене. Цей маневр дав мені значну перевагу, і я зміг дістатися міста раніше за нього. Коли він розлючено мчав слідом, я стрибнув у вікно на висоті близько тридцяти футів від землі на фасаді однієї з будівель, що височіли над долиною.
Вхопившись за підвіконня, я підтягнувся і сів, навіть не зазираючи всередину будівлі, а лише переможно дивився вниз на збиту з пантелику тварину. Проте моя радість була недовгою: заледве я вмостився на підвіконні, як чиясь величезна рука вхопила мене ззаду за шию і грубо затягнула в кімнату. Там мене повалили на спину, і я побачив над собою колосальну мавпоподібну істоту — білу й безволосу, за винятком величезного жмута жорсткої щетини на голові.
РОЗДІЛ VI