— І там, серед пагорбів, вона зустріла молодого воїна, чиїм обов’язком було охороняти зитидарів і тоатів на пасовищі, стежачи, аби вони не забрели за межі височин. Спершу вони розмовляли лише про те, що цікавить громаду тарків, але поступово, оскільки вони почали бачитися дедалі частіше — і, як тепер було очевидно обом, уже не випадково, — вони заговорили про себе: про свої вподобання, прагнення та надії. Вона довірилася йому й розповіла про ту жахливу огиду, яку відчувала до жорстокості їхнього роду, до потворного, безлюбого життя, яке вони змушені вести. Вона чекала, що з його холодних, твердих вуст зірветься шквал осуду, але натомість він обійняв її та поцілував.
Шість довгих років вони тримали своє кохання в таємниці. Вона, моя мати, належала до почту великого Тал Хаджуса, тоді як її коханий був простим воїном, що носив лише власний метал. Якби їхній відступ від традицій тарків викрили, обоє б поплатилися життям на великій арені перед Тал Хаджусом та зібраними ордами.
Яйце, з якого я з’явилася, вони сховали під великою скляною посудиною на найвищій і найбільш неприступній з напівзруйнованих веж стародавнього Тарка. Лише раз на рік моя мати відвідувала його протягом тих п’яти довгих років, поки воно там лежало, проходячи процес інкубації. Вона не наважувалася приходити частіше, бо через величезну провину на сумлінні боялася, що за кожним її кроком стежать. За цей час мій батько здобув велику славу як воїна й забрав метал у кількох вождів. Його кохання до моєї матері ніколи не згасало, і єдиною метою його життя було досягти такого становища, щоб вирвати метал у самого Тал Хаджуса і таким чином, як правитель тарків, отримати право відкрито назвати її своєю, а також силою своєї влади захистити дитину, яку інакше б негайно стратили, якби правда випливла назовні.
Це була зухвала мрія — відібрати метал у Тал Хаджуса за коротких п’ять років, але він просувався швидко і невдовзі посів високе місце в радах Тарка. Та одного дня шанс було втрачено назавжди — принаймні вчасно для порятунку коханих, — бо його відправили в далеку експедицію на вкриту льодом південь, аби воювати з тамтешніми тубільцями та грабувати їхнє хутро. Бо така вже вдача зеленого барсумця: він не працює задля того, що може відібрати в інших у бою.
Його не було чотири роки, і коли він повернувся, усе вже закінчилося три роки тому. Бо десь через рік після його від’їзду, незадовго до повернення експедиції, що мала привезти приплід із громадського інкубатора, я вилупилася з яйця. Після цього мати продовжувала тримати мене в старій вежі, відвідуючи щоночі та обдаровуючи тією любов’ю, якої обох нас позбавило б життя в громаді. Вона сподівалася, коли експедиція повернеться з інкубатора, непомітно підмішати мене до інших малят, призначених для покоїв Тал Хаджуса, і таким чином уникнути долі, що неминуче чекала б на неї за гріх проти давніх традицій зелених людей.
Вона швидко навчала мене мови та звичаїв нашого роду, і однієї ночі розповіла мені ту історію, яку я щойно переповіла тобі, наголошуючи на необхідності абсолютної таємниці. Вона пояснювала, якою обережною я маю бути, коли вона помістить мене до інших юних тарків, аби ніхто не здогадався, що я освіченіша за них, і щоб я жодним знаком у присутності інших не виказала своєї любові до неї чи знання про моє походження. А потім, пригорнувши мене до себе, вона прошепотіла мені на вухо ім’я мого батька.
І саме тоді світло спалахнуло в темряві кімнати на вежі, і перед нами постала Саркоя, чиї блискучі, зловісні очі застигли в несамовитій огиді та презирстві до моєї матері. Потік ненависті та образ, який вона виплеснула на неї, змусив моє юне серце похолонути від жаху. Було очевидно, що вона чула всю історію; те, що вона запідозрила недобре через довгі нічні відсутності моєї матері, і пояснювало її присутність там тієї фатальної ночі.
— Одне їй не вдалося почути й дізнатися — прошепочене ім’я мого батька. Це стало зрозуміло з її постійних вимог до моєї матері відкрити ім’я того, з ким вона розділила гріх. Проте жодні образи чи погрози не могли вирвати цього з її вуст; і щоб врятувати мене від зайвих мук, мати збрехала: вона сказала Саркої, що лише вона одна знає це ім’я, і ніколи не відкриє його своїй дитині.
З останніми прокльонами Саркоя поспішила до Тал Хаджуса, щоб доповісти про свою знахідку. Поки її не було, моя мати загорнула мене в шовки та хутра своїх нічних покривал так, що я була майже непомітною, спустилася на вулицю й стрімголов кинулася геть до околиць міста. Вона бігла на південь — туди, де був чоловік, на чий захист вона не мала права претендувати, але на чиє обличчя вона хотіла подивитися востаннє перед смертю.