РОЗДІЛ XVII
Коли промовець замовк, він повернувся, щоб вийти з апартаментів крізь двері, біля яких я стояв. Чекати більше не було потреби; я почув достатньо, щоб моя душа сповнилася жахом. Тихо вислизнувши, я повернувся до внутрішнього двору тим самим шляхом, яким прийшов. План дій визрів миттєво: перетнувши площу та прилеглий проспект на протилежному боці, я невдовзі вже стояв у дворі Тал Хаджуса.
Яскраво освітлені покої першого поверху підказали мені, де починати пошуки, і, підійшовши до вікон, я зазирнув усередину. Невдовзі я зрозумів, що проникнути туди не буде так легко, як я сподівався. Задні кімнати, що межували з двором, були вщерть заповнені воїнами та жінками. Тоді я глянув на поверхи вище й помітив, що третій, здається, не освітлений, тож вирішив проникнути в будівлю саме звідти. Дістатися вікон нагорі було справою однієї миті, і невдовзі я вже затягнув себе в рятівні тіні темного третього поверху.
На щастя, обрана мною кімната була порожньою. Безшумно прокравшись до коридору, я побачив світло в апартаментах попереду. Дійшовши до того, що здавалося дверним отвором, я виявив, що це лише проріз, який виходив у величезну внутрішню залу; вона здіймалася від першого поверху, що був двома ярусами нижче за мене, аж до куполоподібного даху будівлі високо над моєю головою. Долівка цієї велетенської круглої зали була забита вождями, воїнами та жінками, а в одному кінці височіла велика платформа. На ній сидів навпочіпки найогидніший звір, якого я коли-небудь бачив. Він мав усі холодні, жорсткі, люті й жахливі риси зелених воїнів, але підкреслені й спотворені тваринними пристрастями, яким він віддавався багато років. На його бестіальному обличчі не було ні знаку гідності чи гордості; величезна туша розпласталася на платформі, де він сидів, наче якийсь гігантський диявольський спрут, а його шість кінцівок підкреслювали цю схожість у жахливий і вражаючий спосіб.
Але видовищем, від якого я похолов від передчуття біди, були Дея Торіс і Сола, що стояли перед ним. Я бачив його несамовитий, хтивий оскал, коли він витріщав свої величезні очі на вигини її прекрасної постаті. Вона щось говорила, але я не чув слів, як не міг розібрати й низького бурчання його відповіді. Вона стояла перед ним випроставшись, високо тримаючи голову, і навіть з тієї відстані, на якій я перебував, я міг прочитати презирство й огиду на її обличчі, коли вона зупиняла на ньому свій гордий погляд без жодної тіні страху. Вона справді була гордою донькою тисячі джеддаків — кожною часточкою свого дорогого, дорогоцінного маленького тіла; така маленька, така тендітна поруч із велетенськими воїнами навколо, але своєю величчю вона перетворювала їх на нікчемність. Вона була наймогутнішою постаттю серед них, і я справді вірю, що вони це відчували.
Раптом Тал Хаджус подав знак звільнити залу й залишити полонених наодинці з ним. Повільно вожді, воїни та жінки розчинилися в тінях навколишніх кімнат, і Дея Торіс та Сола лишилися самі перед джеддаком тарків.
Лише один вождь завагався перед виходом. Я бачив, як він стояв у тіні могутньої колони; його пальці нервово перебирали руків’я великого меча, а люті очі були прикуті до Тал Хаджуса з непохитною ненавистю. Це був Тарс Таркас, і я міг читати його думки, наче відкриту книгу, за тим неприхованим огидним виразом на його обличчі. Він думав про ту іншу жінку, яка сорок років тому стояла перед цим звіром. Якби я міг прошепотіти йому на вухо хоча б слово в ту мить — правлінню Тал Хаджуса настав би край. Але зрештою він також вийшов із зали, не знаючи, що залишає власну доньку на поталу істоті, яку він ненавидів понад усе на світі.
Тал Хаджус підвівся, і я, напівбоячись, напівпередчуваючи його наміри, поспішив до гвинтового пандуса, що вів на нижні поверхи. Нікого не було поруч, щоб перехопити мене, і я дістався головного залу непоміченим, зайнявши позицію в тіні тієї самої колони, яку щойно покинув Тарс Таркас. Коли я опинився внизу, Тал Хаджус якраз говорив:
— Принцесо Геліума, я міг би вирвати величезний викуп у твого народу, якби повернув тебе їм неушкодженою, але в тисячу разів охочіше я спостерігатиму, як це прекрасне обличчя корчиться в агонії тортур. Вони будуть тривалими, я обіцяю тобі; десяти днів насолоди буде надто мало, щоб виказати всю «любов», яку я плекаю до вашої раси. Жахи твоєї смерті переслідуватимуть сни червоних людей протягом усіх прийдешніх віків; вони здригатимуться в нічних тінях, коли батьки розповідатимуть їм про страшну помсту зелених людей, про владу, могутність, ненависть і жорстокість Тал Хаджуса. Але перед тортурами ти на одну коротку годину належатимеш мені, і звістка про це також дійде до Тардоса Морса, джеддака Геліума, твого діда, щоб він плазував по землі в муках свого горя. Завтра почнуться тортури, а сьогодні ти — власність Тал Хаджуса. Йди сюди!