Однак мій перепочинок був недовгим: невдовзі весь загін, чисельністю близько тисячі чоловік, з’явився на видноті, шалено мчачи на мене. Я стріляв, поки моя гвинтівка не спорожніла, а вороги не опинилися майже поруч. Кинувши погляд назад і побачивши, що Дея Торіс і Сола зникли в пагорбах, я схопився, відкинув непотрібну зброю і побіг у бік, протилежний тому, куди попрямували дівчата.
Якщо марсіани колись і бачили видовище зі стрибками, то саме в той день вони спостерігали за моїми карколомними піруетами. І хоча це відвело їх від Деї Торіс, це не відволікло їх від наміру схопити мене.
Вони шалено гналися за мною, аж поки моя нога не вдарилася об виступ кварцу, і я полетів шкереберть на мох. Коли я звів очі, вони вже були наді мною. Хоча я й оголив свій довгий меч, намагаючись продати життя якомога дорожче, все закінчилося швидко. Я заточився від граду ударів, що посипалися на мене; голова пішла обертом, усе потемніло, і я провалився в небуття.
РОЗДІЛ XVIII
Минуло, мабуть, кілька годин, перш ніж я опритомнів. Добре пам’ятаю те почуття подиву, що охопило мене, коли я збагнув, що все ще живий.
Я лежав на купі шовків та хутра для сну в кутку невеликої кімнати, де перебувало кілька зелених воїнів, а наді мною схилилася стара й потворна жінка.
Коли я розплющив очі, вона повернулася до одного з воїнів і мовила: — Він житиме, о джеде.
— Це добре, — відповів той, до кого вона звернулася, підводячись і наближаючись до мого ложа. — Він має стати рідкісною розвагою для великих ігор.
І ось тепер, коли мій погляд упав на нього, я побачив, що він не тарк, бо його орнаменти й метал не належали до тієї орди. Це був кремезний чолов’яга, із жахливо пошматованим шрамами обличчям і грудьми, з одним зламаним іклом і без одного вуха. До кожного боку його грудей були пристебнуті людські черепи, з яких звисало по кілька висушених людських кистей.
Його згадка про великі ігри, про які я так багато чув, перебуваючи серед тарків, переконала мене, що я лише перестрибнув із чистилища до геєни.
Після ще кількох слів із жінкою, під час яких вона запевнила його, що я тепер цілком здатний подорожувати, джед наказав сідлати звірів і наздоганяти основну колону.
Мене міцно пристебнули до такого дикого й некерованого тоата, яких я ще ніколи не бачив, і в супроводі двох вершників по боках, щоб звір не рвонув убік, ми помчали щодуху наздоганяти загін. Рани завдавали мені лише незначного болю — настільки дивовижно й швидко подіяли мазі та ін’єкції тієї жінки, і так вправно вона перев’язала та заклеїла мої пошкодження.
Якраз перед настанням темряви ми наздогнали основні сили війська невдовзі після того, як вони отаборилися на ніч. Мене негайно привели до ватажка, який виявився джеддаком орд Вархуна.
Як і джед, що привів мене, він був страхітливо вкритий шрамами, а також прикрашений нагрудником із людських черепів і висушених мертвих рук — що, як здавалося, вирізняло всіх великих воїнів серед вархунів, а також свідчило про їхню жахливу лють, яка значно перевершувала навіть лють тарків.
Джеддак, Бар Комас, який був порівняно молодим, був об'єктом лютої й ревнивої ненависті свого старого лейтенанта Дак Кови — того самого джеда, що захопив мене в полон. Я не міг не помітити майже навмисних зусиль, яких докладав останній, аби образити свого зверхника.
Він зовсім оминув звичне формальне вітання, коли ми постали перед джеддаком, і, грубо штовхнувши мене вперед до правителя, вигукнув гучним і погрозливим голосом: — Я привів дивну істоту, що носить метал тарка! Мені буде приємно бачити, як він б’ється з диким тоатом на великих іграх.
— Він помре так, як вважатиме за потрібне Бар Комас, твій джеддак, якщо помре взагалі, — відповів молодий правитель із наголосом та гідністю.
— Якщо взагалі?! — заревів Дак Кова. — Клянуся мертвими руками на моєму горлі, він помре, Бар Комасе! Жодна твоя сентиментальна слабкість його не врятує. О, якби ж Вархуном правив справжній джеддак, а не цей слабкодух із серцем із води, з якого навіть старий Дак Кова міг би зірвати метал голіруч!
Бар Комас втупився у зухвалого та непідлеглого вождя, і на мить на його обличчі відбилися горда, безстрашна зневага та ненависть; а потім, не оголюючи зброї та не промовивши ні слова, він кинувся до горла свого кривдника.