— Ваші твердження вельми незвичайні, — промовив голос після завершення допиту, — але ви, вочевидь, кажете правду. Так само очевидно й те, що ви не з Барсума. Я бачу це за будовою вашого мозку, дивним розташуванням внутрішніх органів, а також за формою та розміром вашого серця.
— Ви бачите мене наскрізь? — вигукнув я.
— Так, я бачу все, крім ваших думок. Якби ви були барсумцем, я б читав і їх.
Тоді в дальньому кінці зали відчинилися двері, і до мене вийшов дивний, висохлий чоловічок, схожий на маленьку мумію. На ньому не було жодного одягу чи прикрас, окрім єдиного предмета: золотого коміра, на якому на грудях висіло величезне, завбільшки з обідню тарілку, оздоблення. Воно було суцільно всипане велетенськими діамантами, за винятком самого центру, де містився дивний камінь діаметром в один дюйм. Він випромінював дев’ять різних, чітких променів: сім кольорів нашої земної призми та два прекрасні промені, які для мене були новими й не мали назви. Я не можу описати їх вам так само, як ви не змогли б описати червоний колір сліпій людині. Знаю лише, що вони були неймовірної краси.
Старий сидів і розмовляв зі мною годинами, і найдивнішим у нашому спілкуванні було те, що я міг читати кожну його думку, тоді як він не міг збагнути жодної крихти з мого розуму, поки я не починав говорити.
Я не став повідомляти його про свою здатність відчувати його ментальні операції. Завдяки цьому я дізнався багато такого, що згодом стало мені в пригоді, і про що я б ніколи не довідався, якби він запідозрив мою дивну силу. Адже марсіани володіють своїм ментальним апаратом настільки досконало, що здатні спрямовувати думки з абсолютною точністю.
Будівля, в якій я опинився, містила механізми, що виробляли штучну атмосферу, яка підтримує життя на Марсі. Секрет усього процесу ґрунтувався на використанні дев’ятого променя — того самого прекрасного мерехтіння, яке я помітив у великому камені на діадемі мого господаря.
Цей промінь відокремлюють від інших сонячних променів за допомогою тонко налаштованих інструментів, розташованих на даху велетенської будівлі, три чверті якої займають резервуари для його зберігання. Потім його піддають електричній обробці — точніше, поєднують із певними пропорціями очищених електричних вібрацій, а результат перекачують до п’яти головних повітряних центрів планети. Там, під час вивільнення, контакт із ефіром космосу перетворює цю суміш на атмосферу.
У будівлі завжди зберігається запас дев’ятого променя, достатній для підтримки атмосфери Марса протягом тисячі років. Єдине побоювання, як розповів мій новий друг, полягало в тому, що з насосним обладнанням може статися якась аварія.
Він провів мене до внутрішньої камери, де я побачив батарею з двадцяти радієвих насосів, будь-який з яких міг самотужки забезпечити весь Марс атмосферною сумішшю. Вісімсот років, за його словами, він наглядав за цими насосами, які використовувалися по черзі — кожен протягом доби, що дорівнює трохи більше ніж двадцяти чотирьом з половиною земним годинам. Він має одного помічника, з яким розділяє вахту. Половину марсіанського року (близько трьохсот сорока чотирьох наших днів) кожен із цих чоловіків проводить на самоті на цій величезній ізольованій станції.
Кожного червоного марсіанина з раннього дитинства навчають принципів виробництва атмосфери, але лише двоє людей одночасно володіють секретом входу до цієї будівлі. Зведена зі стінами завтовшки сто п’ятдесят футів, вона є абсолютно неприступною; навіть дах захищений від нападів із повітря скляним покриттям п’ятифутової товщини.
Єдине, чого вони бояться, — це нападу зелених марсіан або якогось божевільного з червоних людей, адже всі барсумці розуміють: саме існування будь-якої форми життя на Марсі залежить від безперебійної роботи цієї станції.
Один цікавий факт я виявив, спостерігаючи за його думками: зовнішні двері керуються телепатично. Замки налаштовані так тонко, що двері відчиняються під дією певної комбінації розумових хвиль. Бажаючи поекспериментувати зі своєю новою «іграшкою», я вирішив хитрощами змусити його виказати цю комбінацію. Я невимушено запитав, як йому вдалося відчинити для мене масивні двері з внутрішніх покоїв. Спалахом у його мозку промайнули дев’ять марсіанських звуків, але так само швидко зникли, коли він відповів, що це таємниця, яку він не має права розголошувати.
Відтоді його ставлення до мене змінилося, ніби він злякався, що ненароком видав свій великий секрет. У його поглядах і думках я читав підозру та страх, хоча на словах він усе ще залишався привітним.