Ці брати зі своїми дружинами та дітьми займали три подібні будинки на цій фермі. Самі вони не працювали, будучи державними наглядачами. Всю працю виконували засуджені, військовополонені, боржники-неплатники та запеклі холостяки, які були надто бідними, щоб платити високий податок на безшлюбність, який накладають усі уряди червоних марсіан.
Вони були втіленням щирості та гостинності, і я провів у них кілька днів, відпочиваючи й відновлюючи сили після довгих і тяжких випробувань.
Коли вони вислухали мою історію — я опустив будь-які згадки про Дею Торіс та старого з атмосферної фабрики, — вони порадили мені змінити колір тіла, щоб більше скидатися на їхню расу, а потім спробувати знайти службу в Зоданзі, в армії чи на флоті.
— Шансів на те, що твоїй розповіді повірять, мало, поки ти не доведеш свою надійність і не здобудеш друзів серед вищої знаті при дворі. Найлегше це зробити через військову службу, оскільки ми на Барсумі — народ войовничий, — пояснив один із них, — і бережемо свої найщедріші милості для воїнів.
Коли я був готовий вирушати, вони забезпечили мене малим домашнім биком-тоатом, яких усі червоні марсіани використовують для верхової їзди. Ця тварина завбільшки з коня і досить покладиста, проте за кольором і формою є точною копією свого величезного й лютого дикого родича.
Брати дали мені червонуватий склад, яким я змастив усе тіло, а один із них підстриг моє волосся, що вже неабияк відросло, за тогочасною модою: рівно ззаду і з чубчиком попереду. Тепер я міг зійти за справжнього червоного марсіанина в будь-якому куточку Барсума. Мою збрую та прикраси також оновили у стилі зоданганського джентльмена, приналежного до дому Птор — таке було родове прізвище моїх благодійників.
Вони наповнили капшук при моєму боці зоданганськими грошима. Засоби обміну на Марсі не надто відрізняються від наших, хіба що монети мають овальну форму. Паперові гроші випускаються приватними особами за потребою і викуповуються двічі на рік. Якщо людина випускає більше, ніж може викупити, уряд повністю сплачує її кредиторам, а боржник відпрацьовує суму на фермах або в шахтах, які всі належать державі. Це влаштовує всіх, крім самого боржника, оскільки завжди було важко залучити достатньо добровольців для роботи на величезних ізольованих угіддях Марса, що тягнуться вузькими стрічками від полюса до полюса крізь дикі простори, населені хижаками та ще дикішими людьми.
Коли я згадав, що не маю чим віддячити їм за доброту, вони запевнили мене, що я матиму для цього достатньо можливостей, якщо проживу на Барсумі довго. Попрощавшись, вони проводжали мене поглядом, аж поки я не зник з очей на широкому білому шляху.
РОЗДІЛ XXI
Поки я тримав шлях до Зоданги, безліч дивних і цікавих видовищ привертали мою увагу, а в кількох фермерських будинках, де я зупинявся, я дізнався чимало нового та повчального про звичаї та побут Барсума.
Вода, що живить ферми Марса, збирається у величезних підземних резервуарах на обох полюсах під час танення крижаних шапок, і перекачується довгими магістралями до різних населених центрів. Обабіч цих трубопроводів, тягнучись на всю їхню довжину, пролягають оброблені землі. Вони розділені на ділянки приблизно однакового розміру, кожна з яких перебуває під наглядом одного або кількох державних офіцерів.
Замість того, щоб затоплювати поверхню полів і таким чином марнувати величезну кількість води через випаровування, дорогоцінна рідина подається під землею через розгалужену мережу дрібних труб безпосередньо до коріння рослин. Врожаї на Марсі завжди стабільні, адже тут немає ні посух, ні дощів, ні сильних вітрів, ні комах чи шкідливих птахів.
Під час цієї подорожі я вперше після відльоту з Землі скуштував м'ясо — великі соковиті стейки та відбивні з добре вгодованих домашніх тварин. Також я насолоджувався чудовими фруктами та овочами, проте не знайшов жодного продукту, який був би точно схожим на щось земне. Кожна рослина, квітка, овоч чи тварина були настільки вдосконалені віками ретельного наукового вирощування та селекції, що їхні земні відповідники здалися б блідими, сірими та нікчемними подобами у порівнянні з ними.