У перші роки після відкриття цього променя траплялося багато дивних аварій, поки марсіани не навчилися вимірювати та контролювати цю дивовижну силу. Наприклад, десь дев’ятсот років тому перший великий бойовий корабель, оснащений резервуарами восьмого променя, заправили занадто сильно. Він злетів із Геліума з п’ятьма сотнями офіцерів і матросів на борту і більше не повернувся. Сила відштовхування була настільки великою, що корабель винесло далеко в космос. Його і сьогодні можна побачити через потужні телескопи: він мчить небесами за десять тисяч миль від Марса — крихітний супутник, що кружлятиме навколо Барсума до кінця часів.
На четвертий день мого перебування в Зоданзі я здійснив свій перший політ, і його результатом стало підвищення по службі, що передбачало проживання в палаці Тана Косіса.
Піднявшись над містом, я описав кілька кіл, як це робив Кантос Кан, а потім, перевівши двигун на максимальну швидкість, помчав із неймовірною прудкістю на південь, уздовж одного з великих водних шляхів, що входять до Зоданги з того напрямку.
Я подолав близько двохсот миль трохи менше ніж за годину, коли помітив далеко внизу трьох зелених воїнів, які оскаженіло гналися за маленькою постаттю. Пішохід, здавалося, намагався дістатися до меж одного з обгороджених полів.
Стрімко знижуючись і заходячи воїнам у тил, я невдовзі побачив, що об’єктом їхнього переслідування був червоний марсіанин у збруї розвідувальної ескадрильї, до якої належав і я. Неподалік лежав його крихітний літак, оточений інструментами — очевидно, він лагодив якусь поломку, коли його заскочили зелені воїни.
Вони вже майже наздогнали його; їхні летючі верхові тварини на шаленій швидкості неслися на порівняно нікчемну постать, а самі воїни низько схилилися вправо зі своїми величезними, окутими металом списами. Кожен прагнув першим простромити бідолашного зоданганця, і ще мить — і його доля була б вирішена, якби не моя вчасна поява.
Спрямувавши свій прудкий апарат на високій швидкості прямо за воїнами, я швидко наздогнав їх і, не збавляючи ходу, протаранив носом літака спину найближчого з них. Удару, якого вистачило б, щоб пробити дюйми твердої сталі, виявилося досить, аби підкинути обезголовлене тіло в повітря над головою тоата, звідки воно впало на мох. Тварини двох інших воїнів, верещачи від жаху, розвернулися і кинулися врозтіч.
Скинувши швидкість, я описав коло і приземлився біля ніг приголомшеного зоданганця. Він палко дякував мені за вчасну допомогу і пообіцяв, що мій вчинок принесе заслужену нагороду, адже людиною, чиє життя я врятував, був не хто інший, як двоюрідний брат джеддака Зоданги.
Ми не гаяли часу на розмови, знаючи, що воїни обов’язково повернуться, щойно приборкають своїх тоатів. Поспішивши до його пошкодженої машини, ми доклали всіх зусиль, аби завершити необхідний ремонт, і майже впоралися, коли побачили двох зелених монстрів, що поверталися на повній швидкості з протилежних боків. Коли вони наблизилися на сотню ярдів, їхні тоати знову стали некерованими і навідріз відмовилися наближатися до літального апарата, який їх налякав.
Зрештою воїни спішилися і, сплутавши тварин, рушили на нас пішки з оголеними довгими мечами.
Я пішов назустріч більшому з них, сказавши зоданганцеві робити все можливе проти іншого. Покінчивши зі своїм супротивником майже без зусиль (що завдяки постійній практиці стало для мене звичною справою), я поспішив на допомогу новому знайомому, якого застав у розпачливому стані.
Він був поранений і лежав на землі, величезна ступня ворога притисла його горло, а довгий меч уже був занесений для останнього удару. Одним стрибком я подолав п’ятдесят футів, що розділяли нас, і виставленим уперед вістрям простромив тіло зеленого воїна наскрізь. Його меч безсило впав на землю, а сам він обм’як і звалився на простертого зоданганця.
Швидкий огляд останнього не виявив смертельних ран, і після короткого перепочинку він заявив, що здатний здійснити зворотний політ. Йому довелося самому пілотувати свій апарат, оскільки ці тендітні судна призначені лише для однієї особи.
Швидко завершивши ремонт, ми разом піднялися в тихе безхмарне марсіанське небо і на великій швидкості, без пригод, повернулися до Зоданги.
На підльоті до міста ми побачили величезне зібрання цивільних і військ на рівнині перед стінами. Небо було чорним від військових кораблів та приватних прогулянкових суден, прикрашених довгими стрічками яскравого шовку, банерами та прапорами вигадливого дизайну.