Мій супутник дав сигнал уповільнити хід і, підвівши свою машину впритул до моєї, запропонував поспостерігати за церемонією. За його словами, вона проводилася для нагородження офіцерів і солдатів за хоробрість та інші видатні заслуги. Потім він розгорнув невеликий вимпел, який означав, що на борту перебуває член королівської родини, і ми разом проклали шлях крізь лабіринт низько літаючих суден, поки не зависли прямо над джеддаком Зоданги та його штабом. Усі вони сиділи верхи на малих домашніх тоатах; їхня збруя та прикраси були оздоблені такою кількістю яскравого пір’я, що я не міг не вразитися разючій схожості цього зібрання з племенами червоношкірих індіанців моєї рідної Землі.
Один із офіцерів штабу звернув увагу Тана Косіса на присутність мого супутника, і правитель жестом наказав йому спуститися. Поки вони чекали, коли війська займуть позиції обличчям до джеддака, ці двоє про щось жваво розмовляли, причому правитель та його оточення час від часу зиркали на мене. Я не чув їхньої розмови, та невдовзі вона припинилася, і всі спішилися, оскільки останній підрозділ вишикувався перед своїм імператором. Офіцер штабу вийшов перед стрій і, вигукнувши ім’я солдата, наказав йому вийти вперед. Потім він зачитав опис героїчного вчинку, що заслужив схвалення джеддака, а той підійшов і закріпив металеву відзнаку на лівому плечі щасливця.
Так було нагороджено десятеро чоловік, коли ад'ютант вигукнув:
— Джон Картер, повітряний розвідник!
Ніколи в житті я не був так здивований, але звичка до військової дисципліни взяла гору: я м’яко посадив свій апарат на землю і рушив пішки, як це робили інші. Коли я зупинився перед офіцером, він звернувся до мене голосом, чутним для всього зібрання.
— На знак визнання, Джоне Картере, вашої надзвичайної мужності та майстерності, проявлених при захисті двоюрідного брата джеддака Тана Косіса, а також за те, що самотужки здолали трьох зелених воїнів, нашому джеддаку приємно відзначити вас знаком своєї пошани.
Тан Косіс підійшов до мене, прикріпив нагороду і сказав:
— Мій кузен переповів деталі вашого дивовижного подвигу, який здається майже надприродним. Якщо ви так добре змогли захистити кузена джеддака, наскільки ж краще ви зможете захистити самого правителя. Віднині ви — падвар Гвардії і надалі мешкатимете в моєму палаці.
Я подякував йому, і за його вказівкою приєднався до членів штабу. Після церемонії я повернув свою машину до ангарів на даху казарм розвідувальної ескадрильї і в супроводі ординарця з палацу з’явився до чергового офіцера гвардії.
РОЗДІЛ XXII
Мажордом, якому мене доручили, отримав наказ поставити мене на пост біля самого джеддака. У часи війни правителю завжди загрожує небезпека вбивства, оскільки правило «на війні всі засоби дозволені», здається, складає всю етику марсіанських конфліктів.
Тому він негайно супроводжував мене до покоїв, де перебував Тан Косіс. Правитель розмовляв зі своїм сином Саб Таном та кількома придворними, і не помітив моєї появи.
Стіни кімнати були повністю завішані розкішними гобеленами, що приховували будь-які вікна чи двері, які могли в них бути. Приміщення освітлювалося сонячними променями, що трималися між справжньою стелею та чимось на кшталт матової скляної фальш-стелі кількома дюймами нижче.
Мій провідник відсунув один із гобеленів, відкриваючи прохід, що оперізував кімнату між завісами та стінами зали. У цьому проході я мав залишатися, за його словами, доки Тан Косіс перебував у покоях. Коли він йтиме, я мав слідувати за ним. Моїм єдиним обов'язком було охороняти правителя і якомога менше потрапляти на очі. Мене мали змінити через чотири години. Після цього мажордом пішов.
Гобелені були виткані дивним чином: з одного боку вони здавалися важкими й щільними, але зі свого схованки я міг бачити все, що відбувалося в кімнаті, так само легко, ніби між нами не було жодної завіси.
Ледве я зайняв свій пост, як гобелен на протилежному кінці зали розійшовся, і ввійшли четверо солдатів Гвардії, оточуючи жіночу постать. Коли вони наблизилися до Тана Косіса, солдати розступилися, і там — перед джеддаком, не далі ніж за десять футів від мене, з сяючим від усмішки прекрасним обличчям — стояла Дея Торіс.
Саб Тан, принц Зоданги, ступив їй назустріч, і, тримаючись за руки, вони підійшли впритул до джеддака. Тан Косіс здивовано підвів очі і, підвівшись, привітав її.
— Якій дивній примсі я завдячую цим візитом принцеси Геліума, яка ще два дні тому з рідкісною увагою до моєї гордості запевняла мене, що воліла б обрати Тал Хаджуса, зеленого тарка, а не мого сина?