Коли ми наблизилися до високої вежі, зверху каменем упав патруль, спрямувавши на мій апарат сліпуче світло прожектора. Пролунав громовий наказ зупинитися, а за ним — постріл, оскільки я не звернув уваги на їхній оклик. Кантос Кан швидко пірнув у темряву, тоді як я став стрімко набирати висоту і на шаленій швидкості помчав крізь марсіанське небо. За мною кинулися з десяток розвідувальних суден, що приєдналися до погоні, а згодом і швидкісний крейсер зі сотнею людей та батареєю скорострільних гармат на борту. Петляючи на своїй маленькій машині, то піднімаючись, то падаючи, я більшу частину часу примудрявся вислизати з променів їхніх прожекторів, але через таку тактику я втрачав швидкість. Тож я вирішив ризикнути всім, лягти на прямий курс і довіритися долі та потужності свого двигуна.
Кантос Кан навчив мене одного секрету перемикання передач, відомого лише флоту Геліума, який значно збільшував швидкість наших машин. Я був упевнений, що зможу відірватися від переслідувачів, якщо мені вдасться ухилятися від їхніх снарядів хоча б кілька хвилин.
Вереск куль навколо переконував мене, що врятуватися допоможе лише диво, але жереб було кинуто. Давши повний газ, я взяв прямий курс на Геліум. Поступово переслідувачі залишалися все далі позаду, і я вже почав вітати себе з вдалою втечею, коли влучно випущений із крейсера снаряд розірвався біля самого носа мого літака. Від удару апарат ледь не перекинувся і, різко клюнувши носом, полетів униз крізь чорну ніч.
Не знаю, скільки я падав, перш ніж знову опанував машину, але я був уже зовсім близько до землі, коли апарат знову почав набирати висоту — я чітко чув вереск тварин під собою. Піднявшись вище, я оглянув небо: мої переслідувачі були далеко позаду. Судячи з їхніх вогнів, вони йшли на посадку — очевидно, збиралися шукати мене на землі.
Тільки коли їхні вогні зникли з виду, я наважився підсвітити свій компас маленькою лампою і з жахом побачив, що уламок снаряда вщент розтрощив мій єдиний орієнтир, а разом із ним і спідометр. Щоправда, я міг орієнтуватися за зірками в загальному напрямку на Геліум, але не знаючи точного розташування міста та швидкості руху, мої шанси знайти його були мізерними.
Геліум лежить за тисячу миль на південний захід від Зоданги, і зі справним компасом я б здолав цей шлях за чотири-п’ять годин. Проте на ділі ранок застав мене над безкраїми просторами дна мертвого моря після майже шестигодинного безперервного польоту. Невдовзі внизу здалося велике місто, але це був не Геліум. Геліум — єдиний серед барсумських мегаполісів — складається з двох величезних круглих міст, оточених мурами, що розташовані на відстані сімдесяти п’яти миль одне від одного. З тієї висоти, на якій я летів, їх було б легко впізнати.
Вирішивши, що залетів занадто далеко на північ і захід, я повернув назад на південний схід. Протягом ранку я проминув ще кілька великих міст, але жодне з них не нагадувало опис Геліума, який дав мені Кантос Кан. Окрім того, що Геліум — місто-близнюк, іншою його прикметною рисою є дві колосальні вежі: одна яскраво-червона, що здіймається майже на милю вгору в центрі одного міста, і друга — яскраво-жовта такої ж висоти, що є символом його сестри.
РОЗДІЛ XXIV
Близько полудня я на малій висоті пролетів над великим мертвим містом давнього Марса, і щойно я вилетів на рівнину за ним, як наштовхнувся на кілька тисяч зелених воїнів, що зійшлися в жахливій битві. Ледве я встиг їх помітити, як у мій бік полетів залп пострілів. З майже безхибною точністю, притаманною їхньому прицілу, вони миттєво перетворили мій літак на руїну, що почала безладно падати на землю.
Я впав майже в самий центр лютої сутички, серед воїнів, які навіть не помітили мого наближення — настільки запекло вони билися не на життя, а на смерть. Чоловіки билися пішими на довгих мечах, а поодинокі постріли снайперів з околиць битви вбивали кожного, хто бодай на мить відокремлювався від загальної місини тіл.
Коли моя машина врізалася в землю серед них, я зрозумів: треба битися або померти, причому шанси на смерть були високими в будь-якому разі. Тож я вискочив на ґрунт з оголеним довгим мечем, готовий захищатися до останнього.
Я опинився поруч із величезним монстром, який бився з трьома супротивниками. Глянувши на його люте обличчя, сповнене бойового азарту, я впізнав Тарса Таркаса, тарка. Він не бачив мене, бо я був трохи позаду нього. Саме в ту мить троє воїнів, у яких я впізнав вархунів, атакували його одночасно. Могутній силач швидко розправився з одним із них, але, відступаючи для іншого випаду, спіткнувся об мертве тіло позаду і вмить опинився на землі під владою ворогів. Блискавично вони кинулися на нього, і Тарс Таркас невдовзі відправився б до праотців, якби я не заступив його простерте тіло і не прийняв бій. Я вже встиг покінчити з одним, коли могутній тарк звівся на ноги і швидко добив іншого.