— Прикуйте його до того стовпа! — заверещав він. — Ми побачимо, хто наважився вдарити могутнього Тал Хаджуса. Грійте залізо; я власними руками випечу йому очі, щоб він не оскверняв мене своїм мерзенним поглядом!
— Вожді Тарка! — вигукнув я, звертаючись до зібраної ради й ігноруючи Тал Хаджуса. — Я був вождем серед вас і сьогодні бився за Тарк пліч-о-пліч із вашим найвеличнішим воїном. Ви винні мені принаймні можливість висловитися. Я заслужив це сьогодні. Ви ж стверджуєте, що ви справедливий народ...
— Мовчати! — заревів Тал Хаджус. — Заткніть пельку цій істоті та зв'яжіть його, як я наказав!
— Справедливості, Тал Хаджусе! — вигукнув Лорквас Птомел. — Хто ти такий, щоб скасовувати вікові звичаї тарків?
— Так, справедливості! — відгукнулися десятки голосів, і поки Тал Хаджус пінився від люті, я продовжував:
— Ви хоробрий народ і любите хоробрість, але де був ваш могутній джеддак під час сьогоднішньої битви? Я не бачив його в самому пеклі бою; його там не було. Він терзає беззахисних жінок і маленьких дітей у своєму лігві, але коли востаннє хтось із вас бачив, як він б’ється з чоловіками? Та навіть я, карлик порівняно з ним, звалив його одним ударом кулака. Чи з таких істот тарки обирають собі джеддаків? Поруч зі мною зараз стоїть великий тарк, могутній воїн і шляхетна людина. Вожді, як вам звучить: Тарс Таркас, Джеддак Тарка?
Гуркіт схвальних вигуків зустрів цю пропозицію.
— Раді залишається лише наказати, і Тал Хаджус мусить довести своє право правити. Був би він хороброю людиною, він би сам викликав Тарса Таркаса на бій, бо він його не любить, але Тал Хаджус боїться. Тал Хаджус, ваш джеддак — боягуз! Я б міг убити його голими руками, і він це знає.
Коли я замовк, запала напружена тиша. Всі очі були прикуті до Тал Хаджуса. Він не ворушився, але плямисто-зелена шкіра на його обличчі зблідла, а піна застигла на губах.
— Тал Хаджусе, — промовив Лорквас Птомел холодним, жорстким голосом, — ніколи за все моє довге життя я не бачив джеддака тарків настільки приниженим. На це звинувачення може бути лише одна відповідь. Ми чекаємо.
Тал Хаджус стояв як закам’янілий.
— Вожді, — продовжив Лорквас Птомел, — чи повинен джеддак Тал Хаджус довести свою придатність правити в бою проти Тарса Таркаса?
Навколо помосту було двадцять вождів, і двадцять мечів злетіли вгору на знак згоди.
Вибору не було. Цей указ був остаточним, тож Тал Хаджус оголив свій довгий меч і рушив назустріч Тарсу Таркасу.
Бій тривав недовго. І невдовзі, поставивши ногу на шию мертвого монстра, Тарс Таркас став джеддаком усіх тарків.
Першим же своїм актом як джеддака Тарс Таркас зробив мене повноправним вождем, надавши мені ранг, який я заслужив у боях протягом перших тижнів мого полону.
Бачачи прихильність воїнів як до Тарса Таркаса, так і до мене, я скористався нагодою залучити їх до своєї справи проти Зоданги. Я розповів Тарсу Таркасу про свої пригоди і кількома словами пояснив ідею, яка в мене виникла.
— Джон Картер зробив пропозицію, — сказав він, звертаючись до ради вождів, — яку я підтримую. Викладу її коротко. Дея Торіс, принцеса Геліума, яка була нашою полонянкою, тепер перебуває у джеддака Зоданги. Вона мусить вийти заміж за його сина, щоб урятувати свою країну від спустошення зоданганськими військами.
— Джон Картер пропонує нам визволити її та повернути до Геліума. Здобич у Зоданзі буде величезною. Крім того, я часто думав: якби ми мали союз із народом Геліума, ми могли б отримати достатні гарантії продовольства, що дозволило б нам збільшити кількість і частоту виводу потомства, і таким чином стати безперечно панівними серед усіх зелених людей Барсума. Що скажете?
Це був шанс побитися і нагода пограбувати — вони кинулися на цю наживку, як форель на муху.
Як для тарків, вони були несамовито сповнені ентузіазму, і не минуло й півгодини, як двадцять вершників уже мчали дном мертвих морів, аби скликати орди в похід.
Через три дні ми виступили на Зодангу стотисячним військом. Тарсу Таркасу вдалося залучити три менші орди, пообіцявши їм нечувану здобич.
На чолі колони я їхав поруч із великим тарком, а за моїм скакуном дріботів мій любий Вула.
Ми пересувалися виключно вночі, розраховуючи марші так, щоб удень таборувати в покинутих містах. Там ми — і навіть наші тварини — трималися всередині будівель протягом усіх світлових годин. Під час походу Тарс Таркас, завдяки своїм непересічним здібностям і державницькому розуму, залучив ще п’ятдесят тисяч воїнів із різних орд. Тож за десять днів після виступу, опівночі, ми зупинилися під стінами великої Зоданги, маючи силу в сто п’ятдесят тисяч воїнів.