Хоробрість зоданганців викликала захоплення: ніхто не намагався втекти, і коли бій затих, це сталося лише тому, що в величезній залі не залишилося в живих нікого, крім тарків, Деї Торіс та мене.
Саб Тан лежав мертвим поруч зі своїм батьком; тіла цвіту зоданганської знаті та лицарства вкривали підлогу цієї кривавої бойні.
Першою моєю думкою після бою був Кантос Кан. Залишивши Дею Торіс під опікою Тарса Таркаса, я взяв дюжину воїнів і поспішив до підземель під палацом. Тюремники покинули свої пости, щоб приєднатися до битви в тронній залі, тож ми без перешкод обшукали лабіринти в’язниці.
Я гучно вигукував ім’я Кантос Кана в кожному новому коридорі, і нарешті був винагороджений слабкою відповіддю. Орієнтуючись на звук, ми невдовзі знайшли його безпорадним у темній ніші.
Він був несамовито радий бачити мене і дізнатися про перебіг битви, відгомін якої долинав до його камери. Він розповів, що повітряний патруль схопив його ще до того, як він дістався високої вежі палацу, тож він навіть не бачив Саб Тана.
Ми зрозуміли, що марно намагатися перерубати ґрати та ланцюги, тому за його порадою я повернувся до зали, щоб обшукати тіла вбитих у пошуках ключів від його камери та кайданів. На щастя, серед перших же обшуканих я знайшов його тюремника, і невдовзі Кантос Кан уже був із нами в тронній залі.
З вулиць міста долинав гуркіт важких гармат, перемішаний із криками. Тарс Таркас поспішив геть, щоб очолити бій зовні. Кантос Кан супроводжував його як провідник. Зелені воїни розпочали ретельний обшук палацу в пошуках зоданганців та здобичі, і ми з Деєю Торіс залишилися наодинці.
Вона опустилася на один із золотих тронів і, коли я повернувся до неї, зустріла мене блідою посмішкою.
— Чи бачив світ таку людину! — вигукнула вона. — Я знаю, що Барсум ще не знав подібних до тебе. Невже всі люди Землі такі? Один, чужинець, гнаний, зацькований, ти за кілька коротких місяців зробив те, чого за всі минулі віки Барсума не вдавалося нікому: об’єднав дикі орди морського дна і привів їх битися як союзників червоного народу Марса.
— Відповідь проста, Деє Торіс, — усміхнувся я. — Це зробив не я. Це зробило кохання — кохання до Деї Торіс. Це сила, здатна на більші дива, ніж ті, що ти бачила.
Ніжний рум’янець розлився по її обличчю, і вона відповіла:
— Тепер ти можеш це казати, Джоне Картере, а я можу слухати. Бо я вільна.
— І я маю сказати ще більше, поки знову не стало надто пізно, — вів я далі. — Я робив багато дивних речей у житті, на які не наважилися б і мудріші за мене. Але ніколи, навіть у найсміливіших мріях, я не сподівався здобути Дею Торіс — бо ніколи не думав, що в усьому всесвіті живе така жінка, як принцеса Геліума. Те, що ти принцеса, не бентежить мене; але те, що ти — це ти, змушує мене сумніватися у власному розумі, коли я прошу тебе, моя принцесо, стати моєю.
— Не треба бентежитися тому, хто так добре знав відповідь ще до того, як прохання було вимовлене, — відповіла вона, підводячись і кладучи свої руки мені на плечі. І тоді я обійняв її та поцілував.
Так, посеред міста, де вирував запеклий бій, сповнений тривожних звуків війни, де смерть і руйнування збирали свої страшні жнива, Дея Торіс, принцеса Геліума, справжня донька Марса — бога війни, пообіцяла стати дружиною Джона Картера, джентльмена з Вірджинії.
РОЗДІЛ XXVI
Згодом Тарс Таркас і Кантос Кан повернулися з доповіддю: Зоданга впала остаточно. Її війська були або знищені, або ж взяті в полон, і будь-який опір усередині стін припинився. Хоча кільком бойовим суднам вдалося втекти, тисячі військових і торгових кораблів опинилися в руках тарків.
Оскільки менші орди вже почали грабувати місто та битися між собою за здобич, ми вирішили не гаяти часу. Зібравши вірних воїнів і укомплектувавши екіпажі захоплених суден зоданганськими полоненими, ми приготувалися до вильоту на Геліум.
Через п'ять годин флотилія з двохсот п'ятдесяти лінійних кораблів піднялася в повітря з дахів доків. На борту перебувало майже сто тисяч зелених воїнів, а за нами йшов флот транспортів із нашими тоатами.
Ми залишили понівечене місто в жорстоких пазурах сорока тисяч зелених воїнів із менших орд. Зоданга тонула в грабунках і вбивствах; у сотнях місць спалахнули пожежі, і стовпи густого диму здіймалися над містом, ніби намагаючись приховати від очей небес ті жахіття, що коїлися внизу.
Пополудні ми побачили на обрії червону та жовту вежі Геліума. Невдовзі назустріч нам із таборів облоговиків піднявся величезний флот Зоданги.