Дея Торіс зійшла на борт флагмана і була вкрай засмучена тим, що я не пішов за нею. Проте я пояснив їй, що битва виграна лише частково: нам ще належало розібратися з сухопутними силами облоговиків-зоданганців, і я не залишу Тарса Таркаса, доки справу не буде завершено.
Командувач військово-морських сил Геліума пообіцяв організувати атаку армій Геліума з боку міста одночасно з нашим наземним наступом. Судна розійшлися, і Дею Торіс тріумфально понесли назад до двору її діда, Тардоса Морса, Джеддака Геліума.
Вдалині стояв наш транспортний флот із тоатами зелених воїнів, де він залишався під час битви. Без причальних помостів вивантаження цих звірів на відкриту рівнину було справою важкою, але іншого виходу не було, тож ми попрямували до точки приблизно за десять миль від міста і взялися до роботи.
Тварин доводилося опускати на землю на стропах, і ця робота тривала решту дня і половину ночі. Двічі нас атакували загони зоданганської кавалерії, але з незначними втратами, і з настанням темряви вони відступили.
Щойно останнього тоата було розвантажено, Тарс Таркас дав команду наступати, і трьома групами ми поповзли на зоданганський табір із півночі, півдня та сходу.
Приблизно за милю від головного табору ми наштовхнулися на їхні застави і, як було домовлено заздалегідь, сприйняли це як сигнал до атаки. З дикими, лютими криками, під огидний вереск роз’ярених боєм тоатів, ми навалилися на зоданганців.
Ми не застали їх зненацька — перед нами постала добре укріплена лінія оборони. Раз за разом нас відбивали, і ближче до полудня я почав побоюватися за результат битви.
Зоданганці налічували майже мільйон воїнів, зібраних від полюса до полюса, скрізь, де простягалися їхні стрічкоподібні водні шляхи. Проти них виступило менше ста тисяч зелених воїнів. Сили з Геліума ще не прибули, і ми не мали від них жодних звісток.
Саме опівдні ми почули потужну канонаду вздовж усієї лінії між зоданганцями та містами — ми зрозуміли, що наше вкрай необхідне підкріплення нарешті підійшло.
Тарс Таркас знову віддав наказ до атаки, і вкотре могутні тоати понесли своїх грізних вершників на ворожі укріплення. Тієї ж миті бойові порядки Геліума хлинули через протилежні бруствери зоданганців, і за мить ворог опинився затиснутим, наче між двома жорнами. Вони билися шляхетно, але марно.
Рівнина перед містом перетворилася на справжню бойню, перш ніж останній зоданганець склав зброю. Нарешті різанина припинилася, полонених погнали до Геліума, а ми увійшли в браму великого міста величезною тріумфальною процесією героїв-переможців.
Широкі проспекти були вишикувані жінками та дітьми, серед яких траплялися поодинокі чоловіки, чиї обов'язки вимагали присутності в місті під час битви. Нас вітали нескінченними аплодисментами та засипали прикрасами із золота, платини, срібла та дорогоцінних каменів. Місто збожеволіло від радості.
Мої люті тарки викликали найбільше хвилювання та ентузіазм. Ніколи раніше озброєний загін зелених воїнів не входив у браму Геліума, і те, що тепер вони прийшли як друзі та союзники, сповнювало червоних людей надією.
Те, що мої скромні послуги Деї Торіс стали відомі геліумітам, підтверджувалося гучними вигуками мого імені та горами прикрас, якими обвішали мене та мого величезного тоата, поки ми рухалися проспектами до палацу. Навіть попри грізний вигляд Вули, натовп тиснувся впритул до мене.
Коли ми наблизилися до цієї величної споруди, нас зустріла група офіцерів, які тепло привітали нас і попросили Тарса Таркаса, його джедів, а також джеддаків та джедів його диких союзників разом зі мною спішитися та пройти до Тардоса Морса, аби прийняти його вдячність за наші послуги.
На вершині великих сходів, що вели до головних порталів палацу, стояла королівська родина, і коли ми досягли нижніх сходинок, один із них спустився нам назустріч.
Він був майже ідеальним зразком мужності: високий, прямий як стріла, з чудово розвиненими м'язами, виправкою та манерами справжнього володаря. Мені не треба було казати, що це — Тардос Морс, Джеддак Геліума.
Першим із нашої групи він зустрів Тарса Таркаса, і його перші слова назавжди закріпили нову дружбу між расами.
— Те, що Тардос Морс, — сказав він щиро, — зустрів найвеличнішого воїна Барсума — це безцінна честь; але те, що він може покласти руку на плече друга та союзника — це значно більший дар.
— Джеддаку Геліума, — відповів Тарс Таркас, — лише людина з іншого світу змогла навчити зелених воїнів Барсума значенню дружби. Саме йому ми завдячуємо тим, що орди Тарка можуть розуміти вас, що вони можуть оцінити та відповісти взаємністю на почуття, так милостиво висловлені вами.