Тардос Морс привітав кожного із зелених джеддаків та джедів, знайшовши для кожного слова дружби та вдячності. Наблизившись до мене, він поклав обидві руки мені на плечі.
— Ласкаво просимо, сину мій, — сказав він. — Те, що тобі з радістю і без жодного слова заперечення віддано найкоштовнішу перлину всього Геліума — ба більше, усього Барсума — є достатнім підтвердженням моєї пошани.
Потім нас представили Морсу Каяку, Джеду Малого Геліума та батьку Деї Торіс. Він ішов одразу за Тардосом Морсом і здавався ще більш зворушеним цією зустріччю, ніж його батько.
Він десяток разів намагався висловити мені свою вдячність, але голос переривався від емоцій, і він не міг говорити. А проте він мав репутацію надзвичайно лютого й безстрашного бійця. Як і весь Геліум, він обожнював свою доньку і не міг без глибокого хвилювання думати про те, чого їй вдалося уникнути.
РОЗДІЛ XXVII
Протягом десяти днів орди Тарка та їхні дикі союзники бенкетували й розважалися, а потім, обдаровані коштовними дарунками та в супроводі десятитисячного війська Геліума під командуванням Морса Каяка, вирушили у зворотну дорогу до своїх земель. Джед Малого Геліума з невеликим почтом знаті супроводжував їх до самого Тарка, аби ще міцніше закріпити нові узи миру та дружби.
Сола також поїхала з Тарсом Таркасом, своїм батьком, який перед усіма своїми вождями визнав її своєю донькою.
Три тижні по тому Морс Каяк і його офіцери разом із Тарсом Таркасом і Солою повернулися на бойовому кораблі, надісланому до Тарка, щоб встигнути на церемонію, яка зробила Дею Торіс і Джона Картера одним цілим.
Протягом дев’яти років я служив у радах і воював у арміях Геліума як принц дому Тардоса Морса. Здавалося, народ ніколи не втомлювався обсипати мене почестями, і не минало й дня без нових доказів їхньої любові до моєї принцеси, незрівнянної Деї Торіс.
У золотому інкубаторі на даху нашого палацу лежало білосніжне яйце. Протягом майже п’яти років десять солдатів гвардії джеддака незмінно вартували над ним, і не було дня, коли я був у місті, щоб ми з Деєю Торіс не стояли рука об руку перед нашою маленькою святинею, плануючи майбутнє, коли тендітна шкаралупа нарешті трісне.
У моїй пам'яті яскраво закарбувалася картина тієї останньої ночі, коли ми сиділи там, притишено розмовляючи про дивний роман, що сплів наші життя, і про це диво, що мало примножити наше щастя й здійснити надії.
Вдалині ми побачили яскраво-біле світло наближення літака, але не надали цьому звичайному видовищу особливого значення. Мов блискавка, він нісся до Геліума, і сама його швидкість свідчила про щось надзвичайне.
Подаючи сигнали, що проголошували його кур'єром джеддака, він нетерпляче кружляв, чекаючи на запізнілий патрульний катер, що мав супроводити його до палацових доків.
Через десять хвилин після того, як він торкнувся причалу, мене викликали до зали ради, яка вже заповнювалася її членами. На підвищенні трону Тардос Морс крокував туди-сюди з напруженим обличчям. Коли всі посіли свої місця, він повернувся до нас.
— Сьогодні вранці, — сказав він, — уряди держав Барсума отримали звістку, що доглядач атмосферної станції вже два дні не надсилає бездротових звітів, а безперервні виклики з десятків столиць лишилися без відповіді.
— Посли інших народів просили нас взяти справу в свої руки й негайно відправити на станцію помічника доглядача. Цілий день тисяча крейсерів шукала його, аж поки щойно один із них не повернувся з його мертвим тілом, знайденим у підвалах під його будинком, жахливо понівеченим якимось убивцею.
— Мені не треба пояснювати вам, що це означає для Барсума. Потрібні місяці, аби пробитися крізь ті могутні стіни — фактично, робота вже розпочалася, — і боятися було б нічого, якби двигун насосної станції працював як слід, як він працював сотні років. Але сталося найгірше. Прилади фіксують стрімке падіння тиску повітря в усіх куточках Барсума — двигун зупинився.
— Панове, — підсумував він, — нам залишилося жити щонайбільше три дні.
На кілька хвилин запала абсолютна тиша, а потім піднявся молодий дворянин і з оголеним мечем, піднятим над головою, звернувся до Тардоса Морса:
— Люди Геліума пишалися тим, що завжди показували Барсуму, як має жити нація червоних людей; тепер у нас є нагода показати їм, як вони мають помирати. Продовжуймо виконувати свої обов'язки так, ніби попереду в нас ще тисяча плідних років.