Якщо це їм і справді потрібно, я міг би визнати себе убивцею. Більш за те, я укладаю повний перелік своїх убивств: одинадцять ящірок, шість польових зайчиків, одну тіточку, яка назвала мене виродком, товстого смердючого Костантинопулоса, мою милу японочку, яка була насправді філіппінкою, і так звабливо пахла рибою (двох останніх ми з Аліною і Вірою мусили замурувати до бетонних стовбів і врили їх до землі під Мишачим деревом, а зверху поклали важку пластину карського мармуру, і з того вийшов такий зручний стіл), Жак-Люка, новозеландочку і, врешті, — Віру.
Якщо вони і далі триматимуть мене у цьому кам'яному мішку, то я готовий визнати себе винним навіть в убивстві Аліни, хоча вона не значиться серед убитих, а вважається без вісти пропавшою. Себто, зникла, і не дає по собі звістки, навіть своєму сину чи онуку. Чого лише не буває на світі…
Любі сплатники податків, ви не можете навіть осягнути, я маю на увазі тих із вас, що самі не потрапляли до пащеки фінансованої вами пенітенціарної машини, які лише визнання можна вибити у бідолаги, що сидить у камері смертників і якому та машина пропонує ґешефт — визнай себе винуватим, а за те ми дамо тобі гарненьку лікарку-психіатра і право прогулянок у садочку божевільні, або ж чіпляйся кігтями за нікому не потрібну правду і загинь як собака.
Одна лише думка, що я зможу гуляти, нехай навіть за колючим дротом, вибиває у мене сльозу вдячності.
Більш за те, оте авансом викликане почуття вдячності спонукало мене провести саморозслідування, аби скоротити час проведення процесу і заощадити на психіатричних експертизах. Бо, скажу вам по правді, чим більше мене затягує м'ясорубка процесуальної тяганини, тим більший подив, а заразом і захоплення вона у мене викликає. Важко навіть уявити, яка сила службовців, експертів, діловодів і секретарок усіх рівнів і віку працюють на ту машину, яка потребує повсякчас нових і нових жертв, як дракон, що вимагав кожного дня нову дівицю на сніданок.
Мій прокурор, нащадок того дракона, вимагає не просто жертви. Йому мало того, що потраплена до залу суду комашка визнає себе винною. Він хоче, аби його переконали, яка нагальна потреба для суспільства — з'їсти ту невинну душечку. І, пов'язавши серветку на шиї, взявши до лівої руки виделку, а до правої — ножа, він насолоджується перед сніданком оповідками свідків, виступами експертів, милується стрункими стегнами секретарок і діловодок, нагулюючи собі апетит і віддаючи належне умовностям цивілізації.
Єдине, чим я можу йому помститися — то скоротити сніданок до мінімуму. Я сам проведу той процес, я — у одній особі убивця, слідчий, експерт, адвокат і секретарка.
Я — убивця, і то ясно як Божий день.
Але почнемо з мого босоногого, вірніше, босолапого дитинства, бо те, що має називатися у людини ногами, скидається у мене на кошлаті лаписьки, фотографію котрих я можу долучити до справи.
Дитинство у мене було жахливим, панове присяжні засідателі. Своїх батьків, якщо такі колись були, я не пам'ятаю. Сказати відверто, я не пам'ятаю і самого дитинства. Інколи мені здається, що у мене його взагалі не було, бо свої перші черевики, доки мій благодійник і названий батько, дід Панас, не купив мені на фльо-маркеті за дві марки майже нові ковбойські чоботи, я носив, скільки себе пам'ятаю, і вони мені не ставали малими.
Я страждав від холоду, голоду і сексуальних фантазій. І якщо від холоду я страждав лише узимку, то голод призвів до патологічних зсувів моєї психіки. Чим відрізняється нормальна психологічна система від патологічної? Наприклад, людина хоче їсти. Її система запускає за допомогою спеціальних модальних стимулів «їстівну поведінку». Скажімо, у здорової людини апетит викликає шмат шинки. Сексуальний апетит, знову ж таки, у нормального мужчини, викликає гола жінка. Задовольнившись їжею і сексом, він заспокоюється, і спусковий механізм бажань зупиняється.
Моя проблема полягала у тому, що такі поняття, як шинка чи гола жінка, були мені просто невідомі. Якщо мені щастило впіймати куріпку чи кролика, я часто не мав уже терпцю розвести вогнище і засмажити дичину, відривав їй голову, пив гарячу кров, а потім вдовольняв свої сексуальні бажання таким робом, що не хотів би про те розказувати людям порядним, себто тим, хто має можливість їсти три рази на день, а ночами, по мірі необхідності вгамовувати свої сексуальні потреби.