Таким чином моя поведінка набула патологічного характеру. Я становив небезпеку для суспільства, бо мої бажання запускалися уже немодальними стимулами, коли навіть почуття ситості не виключало стану голоду, а лише на мить притишувало його, і я знову ловив і придушував якусь живину, хоча вже і не міг її з'їсти чи якось там у іншому розумінні використати. За це мене, до речі, вимолотила дубцем одна стара, але тверда на руку жінка. Вона так розлютилася, як я вкрав у неї курку, що, виходивши мене тим дубцем, потягла до води і вкинула до ополонки. Я думаю, що вона також страждала на маніякальні комплекси. З того часу і з'явився у мене панічний жах до води, що іще раз могло б бути доказом моєї непричетності до вбивства Віри.
Тепер стосовно жертви. Переглянувши список моїх жертв я вибираю для початку Жан-Люка. По-перше, через те, що його все одно збираються видлубати за цього морозу із могили, а, по-друге, тому, що оте убивство я пам'ятаю найкраще і воно дало мені найбільше задоволення. Бо звичайно, розтерзавши чи придушивши якусь живину, я впадав до безпам'ятства, до тваринного екстазу, керований чи то почуттям ненависті, чи любові. А у випадку із Жан-Люком я пам'ятаю усе до найменших подробиць, що неважко буде встановити, як вони його і справді витягнуть із домовини. Окрім того, зайчики, ящірки, тіточка, Костантинопулос, новозеландка чи філіппінка не стоять на порядку денному. Жодна жива душа не шукає оті нещасні жертви. Тож я не буду затягувати слідство на довгі роки, а викладу убивство француза, чим, сподіваюся, зможу змилостивити Медузу Горгону правосуддя.
Слухайте уважно, зголоднілі за домівкою присяжні засідателі, що вас, бідолах, тримають під замком до закінчення процесу. Ви, власне, такі ж само жертви, зачинені до чотирьох стін і змушені виконувати свою громадянську провинність, як і я. Сподіваюся на вашу вдячність за моє визнання і на м'який присуд — психіатричка і гарненька наглядачка.
Як я уже оповідав раніше, Жан-Люк, отой некерований дурень, Царство йому небесне, у мисливських чоботях і з рушницею напоготові, вивалився з кущів бузини і почав стріляти мені у голову. Ми так ніколи і не дізналися, чого саме мені, а не Аліні, яку він ревнував до кожного свого гарненького кельнера, або чого не Вірі, яку він кілька разів намагався звабити, покладаючи такі великі надії на своє багатство.
В усякому випадку він обрав мене за жертву і почав гатити зі своєї рушниці мені межи очі, і на моє життя не поставив би жоден найазартніший гравець на біржі. Бо шанси стояли один до мільйону. Вірніше, стояли б… Тепер ви відчуваєте граматичну різницю?…
Я вижив укотре і сам не знаю, чого моя доля не обірвалася у ту хвилину, як я падав із шезлонгом, закохавшись по самі вуха у Віру. Коли б мене спитали, де б я хотів поставити крапку своєму життю, то це був би саме той момент — кохання і куля, що знаком оклику розмазує мій мозок по стіні.
Та чи хіба з моїм щастям так просто вмерти? Долі було завгодно, аби мене порятували. А потім — кастрували. І це тоді, коли я вважав, що став нормальним членом суспільства, коли я скуштував шинки, коли я мав щастя споглядати голих жінок і коли ті два спускові механізми діяли керовано і затихали по мірі задоволення того чи іншого фізіологічного почуття. Отже, мене кастрували.
Нарешті я зміг промовити це вголос. Жан-Люк, в убивстві якого я вам, добродії присяжні засідателі, тепер щиросердно признаюся, у ту хвилину, як мої гарненькі приятельки піклувалися про гарячу воду (бо признаюся іще раз щиросердно), я, падаючи на підлогу, встиг не лише закохатися, а й накласти повні штани, тож поки вони піклувалися про тазик і мило, знавіснілий француз вихопив із кишені свого мисливського плаща мисливського таки ножа і… Не хочу писати про це іще раз, бо зроблене мною вище зізнання далося мені страшенно важко, що ви, семеро присяжних засідателів чоловічої статі, сподіваюсь, зрозумієте, бо чоловік, я маю на увазі, мужчина, згодиться скоріше віддати своє життя, аніж той символ чоловічої статі, той фалос, якому усі древні цивілізації споруджували пам'ятники і за браком якого не трапилося б найменшої трагедії Софокла, Шекспіра чи найпослідущого сценариста із Голівуда. Уся кривава історія людства, кровопролитні війни, розквіт і падіння цивілізацій, власне, уся культура патріархату, усе те спричинювалось оцим доволі неестетичним апендиксом чоловічого торсу.