А потім, десь за тиждень після моєї госпіталізації, як мені ставало все гірше і гірше, вона довго плакала біля моєї подушки і лише наприкінці змоглася промовити, що її матуся захворіла на якусь невиліковну хворобу і має от-от померти, а у неї нема і копійки грошей, аби поїхати і попрощатись із матінкою.
Отож, коли мої милі приятельки, за тиждень після моєї госпіталізації (яке чудове і печальне слово, що у ньому вчуваються материнські нотки — ти втрапляєш до такого маленького, майже сімейного закладу і віддаєшся до повної влади його нечисленного персоналу, оточений любов'ю, клопотами і таке інше), отож коли вони упурхнули до моєї палати двома райськими пташками, потьмаривши усе навколо чаром того, що зоветься багатство, я уже був готовий відрахувати моїй «арікі», бо вона була, до речі, із первородної знаті, гроші на авіаквиток, а потім, після її повернення, збирався попросити руки і серця, вважаючи, що належна мені третина Костантинопулосового багатства, сяк-так компенсує мою чоловічу неспроможність у питаннях, які моя нова пасія називала такими другорядними.
Моя біда полягає у тому, що я вірю словам і сльозам, як сказала Віра. А моє щастя, коли вірити Аліні, становить те, що я маю двох таких щирих друзів, чи то подруг, які цілий тиждень тим лише і клопоталися, що, наче первопроходці, освоювали терру інкогніту гарних манер.
— Ох, любчику, яка ж то нелегка робота — бути багатою жінкою, — зітхнула Аліна, розглядаючи обтягнуту тонким сап'яном ніжку. — Бачиш — Ferragomo. Майже єдина радість багатої матрони — то по-справжньому розкішні черевики. І сумочки — Hermes… — те слово вона не промовила, а видихнула, побожно закотивши очі, а тоді перейшла на свій простецький тон, що ним користувалася із гарсонами у ресторані Жан-Люка. — Здохнуть можна із тими багачками і їхньою манірністю — оця огидна сумка, котру б висміяли усі нідер- і оберхольцландки, бо у них така форма називається «церковною», не що інше, як Hermes.
Цього разу вона вимовила те слово якось по-базарному презирливо, від чого сумочка у її руках здалася потворною і мені було не сила повірити, що вона коштує кілька десятків купюр із Костантинопулосового портфельчика, а у черзі за нею міліонерки стоять роками.
— Ну що ти, котику-любчику, хіба б мені стало сили відрахувати за таку потвору чесно знайдені тобою грошики. Це ми з Вірою втрапили нарешті до красного товариства. Грошей — хоч, пробач, жопою їж. Але це, одначе, загалом не означає, що розуму — палата. Коротко кажучи, взули ми отих двох красенів так, що вони хіба що свої трусики нам не програли. Оце й сумочку виграла.
— Аліночко, ти розмовляєш, немов офіціантка із заводської столовки. Просто сором.
— Це у мене реакція на твої добрі манери. Котику, не повіриш, як вона наді мною знущається. Масло — табу, булочки — табу, віденські шніцелі табу, вже не говорячи про сало. А ти ж знаєш, як я люблю сало… Коли б я знала, що за морока — бути багатою жінкою. Те не вдягни, туди не повернись. А тут іще ота перфекціоністка Вірка — ганяє мене ранком до тренажерного залу, а тоді годує травичкою.
— Котику-рибчику, — вступає Віра, говорячи так гортанно, що мені аж серце млоїть від любові,— ми купили тобі новий гардероб…
— Brioni, Armani… — вступає другим голосом Аліна і я відчіваю, що вкотре закохуюсь у неї. — Ми працювали тиждень не дурно. Як ти звідси вийдеш, навчимо усіх тонкощів пускати гроші за вітром.
— Не слухай її, котику, це у неї така реакція на вегетаріанську їжу, — говорить Віра, поправляючи панчоху.
І я знову розумію, що можу кохати лише цю жінку. При умові, що поряд сидить її доповнення, пишнотіла і осяйна Аліна. Оці дві жінки являються наочною ілюстрацією усіх семи принципів герметичної філософи, а саме (на випадок, коли вам вони не закарбувалися до пам'яті) — принципам Духовності, Відповідності, Коливання, Полярності, Ритму, Причинно-наслідкового зв'язку і, якщо хочете, навіть Статі, як мати на увазі останній сьомий принцип у більш широкому розумінні, як принцип Роду. Взагалі, я прийшов до висновку, що поділ людства на дві статі — то і була найбільша помилка алхіміків, яка, можливо, і завадила їм віднайти еліксир життя чи перетворювати каменюки на золоті злитки. Це кажу я, котрий своєї статі позбавився, отож моє твердження являється об'єктивним. Затямте собі, шановні добродії, коли ви і справді волієте віднайти філософський камінь, то відмовтеся від сьомого принципу. Найкращим доказом, коли він вам потребується, являються якраз оці дві жінки — Світло і Тінь, Інь і Янь, Північ і Південь, ну і таке інше, можете продовжити той перелік на свій смак.