Тільки одного разу мені пощастило натрапити на доволі романтичну історію, але я не зміг її до кінця дочитати, бо мій наглядач — то неперевершений садист. Це він приносить мені час від часу книжку із бібліотеки, вибираючи її за своїм смаком, а тоді чатує, доки я не прочитаю десь так вісім дев'ятих тієї книжки, вже майже полюблю отих злиденних героїв із їхніми злиденними проблемами і починаю вже навіть побиватися, чим же скінчиться ота маячня — чи він залишить її з дитиною, а сам піде до секретарки, чи, може, дитина помре на запалення легенів, чи, хіба, бідна героїня покине його із вмираючою дитиною і чкурне світ за очі із молодим сантехніком, отже, коли ота сім'я стає мені майже рідною, він вломлюється до моєї камери, що, між іншим, йому суворо забороняється, і відбирає книжку. Час від часу він приносить мені детектив, і яка то була б, власне, насолода, слідкувати за його сюжетом, бо там люди переймаються якимись мені більш знайомими проблемами — куди подіти труп, як непомітно поминути паспортний контроль, як позбавитися свідка чи забезпечити алібі, а головне, відгадати, хто ж убивця. Але у таких книжках той витончений садист пише його ім'я десь посередині, і то такими величезними літерами, що воно одразу впадає у око.
Ага, то я ж вам розповідав про оту романтичну історію, що так мені сподобалася, бо її дія розгорталася у Новій Зеландії, і я впізнавав краєвиди, які мені описувала моя мила доглядальниця своєю чарівно-каліченою мовою, і я вже закохався у головну героїню, і був страшенно за неї радий, що вона зустріла доволі-таки порядного чоловіка, і от, коли вони саме трималися за руки і вона сказала йому — Візьми моє серце і дай мені своє… — до камери урвався той виродок, вихопив книжку і так скажено хряснув дверима, що у мене цілу ніч боліли вуха і я не міг спати.
Я думав про ту дівчину, про її щире кохання і про той дивний туземний звичай — на знак кохання обмінюватися серцями. Цікаво, чи знайшлась би така жінка, котра б захотіла на знак кохання до мене вирішитися на таку складну хірургічну операцію, і чи міг би я перебороти свій страх до загального наркозу і лягти під ніж, аби довести їй своє кохання?
Які усе-таки незбагненні ті люди, такі романтичні на сторінках книжок і такі жорстокі у повсякденному житті…
… а ми тим часом мандрували, ніде не затримуючись надовго, і, здавалося, так буде вічно, аж поки одного дня, то була саме моя черга забирати з привокзальної камери схову наші гроші, що ми переклали їх для конспірації у непримітний рюкзачок, то от, аж поки одного дня я не поплентався на другий кінець містечка до вокзалу, аби купити квитки і забрати наш скарб.
Осінь вмирала, і то було дуже печальне видовище. Таке саме печальне видовище являла моя постать, що відображувалася у сотнях дзеркальних вітрин — я так і не навчився по-справжньому полюбити отой тулуб, куди доля закинула пуп’янок моєї загалом непоганої душі. Я йшов і прокручував сценарії нашого подальшого життя. Було ясно, що гроші нас не зробили щасливими, а, отже, не в грошах щастя. Було ясно, що іще кілька отих переїздів, і Аліна придушить мене подушкою, якщо Віра не випередить її і не придушить нас обох подушками. Ми вичерпали до денця толерантність нашої потрійної любові і зненавиділи одне одного.
Господи, подумав я, Господи, коли ти чуєш мене, Господи, то забери у нас оті политі неправедною кров'ю, чи хто там знає чим вони политі, гроші і зроби, Господи, щоб вони щезли.
Ніколи, звертаючись до Бога, не висловлюйте якихось конкретних побажань. По-перше, ви самі не знаєте, чого вам бажати, а, по-друге, може статися так, як у моєму випадку, що у Бога знайдеться одна стоміліонна частка мілісекунди, і він прихилить своє вухо до вашого дурного серця…
І іще одна порада — при самолікуванні завжди віддавайте перевагу перевіреній віками народній медицині. Якби того нещасного ранку я послухався Аліни і поставив собі проти депресії клістир, то подальший перебіг мого самопочуття і, що значно важливіше, усієї історії був би трохи інакшим. У нас уже промальовувався компроміс, згідно з яким ми мали поділити оті неправедні гроші, купити три хатини на трьох окремих континентах і обмінюватися на Різдво і Паску поздоровчими картками. Я розумів, що то було дуже розумно, але скоріше б погодився, аби мені повідрубували руки і ноги або живцем занурювали до киплячого соняшникового масла а чи залили б до моєї горлянки сам не знаю якої розплавленої гидоти, аніж погодився б розлучитися із моїми коханими королевами.