Ото було б видовище — я у брилику з вуалькою за модою минулого року. Ми поснідали, і Аліна, котрій велося з-поміж нас найкраще і котра розбила вже не одне старече серце, була настроєна на грайливий лад і спробувала заохотити нас, скажімо, до обговорення Сутри Довершеного Пробудження, але Віра, мій бідний волик-швейнога (вона ходила, наче манекенниця, чарівно плутаючи ногами, і те, що для вола може і було ґанджем, для молодої жінки — аж ніяк) зирнула на Аліну скоса і проказала:
— Довершене Пробудження — це коли просинаєшся ранком, а у тебе болить горло і тобі дозволяють не йти до школи.
Вона поставила чашку із недопитою кавою на тацю і на цілий день зникла у своїй кімнаті.
Усі троє, ми були тяжкими жертвами свого дитинства.
А наступного дня я побачив янгола. Вірніше, спочатку я почув небесну музику. А іще за мить до того на голову мені сіла лапата, завбільшки з футбольний м'яч, сніжинка і, ледь доторкнувшись до моєї голеної маківки, розсипалася на мільйони холодних іскорок. Я підняв голову на звуки райської арфи і побачив янгола, що ширяв наді мною, перебираючи золоті струни.
— О-о! — подумав я сам собі. — Отак воно і починається.
А янгол жіночої статі, хоча я завжди думав, що янголи статі не мають, опустився трохи нижче і простягнув мені кружку для пожертв. Я, зачарований тим акробатичним трюком, бо спочатку не побачив мотузки, яка охоплювала її талію, і не помітив, що на ній були дешеві колготки, що, погодьтеся, також розбивало чари цього Veranschtaltung'a, отож, я, приголомшений свідок чуда, вкинув туди останню монету і отримав від дівчинки, бо то був ніякий не янгол, а дівчинка років дванадцяти-тринадцяти, квиточок до лотереї-томболи.
Бач, на які тільки хитрощі і обмани не йдуть члени тої могутньої організації, не буду навіть називати її імені, бо остерігаюся їхньої помсти, підкажу лише вам, що одна із її філій якраз знаходилася у підземному переході, праворуч від любого моєму серцю закладу, де із незнайомців кували когорти друзів. Отак прив'язати бідне дитя за поперек на мотузку до білизни і спускати його за допомогою стріли баштового крану до перехожих, аби розчулити їх і видурити останні гроші. Я ніскільки б не здивувася, аби раптом взнав, що ту дитину було викрадено іще немовлям і з того часу муштровано для такого роду акцій. Хай їм грець, грошей своїх я уже позбувся, бо коли слідом за першим, щирим, а отже дурним, поривом жертовності мене охопив другий, практичний і розважливий, і я думав скоренько ту монету забрати назад, машиністка баштового крану, вдягнута у форму тієї могутньої організації, натисла на кнопочку і дитину стрімко понесло догори.
Я став до черги обдурених за призами лотереї-томболи. Хто отримував олівчик, хто соску або льодяник, а мені випав пластиковий дитячий пістолетик, дуже схожий на справжній, але значно легший. Я спустився до підземного переходу і побачив у вітрині поміж вбиральнею і «Червоним хрестом» фотографію нової, незнайомої мені дівчинки. Хотів би я колись мати отаку гарненьку донечку — розчісувати їй кіски, водити за ручку до театру ну і таке інше. Відмантулю останню зміну, заберу кривавим трудом зароблені гроші і завітаю до неї, поклав я твердо.
Цього разу, нехай і останнього, я мав урешті належну екіпіровку. Віра дала мені свій еластичний і водокуленепроникний комбінезон, зручні, з тієї ж матерії, рукавички, підбиті із середини легкою бавовною, і таку само шапочку-шолом, що надягалася на голову, наче панчоха, із прорізами для очей, рота і носа. То була її робоча форма, бо коли її звільнили з роботи в прокуратурі, вона заробляла на життя як агент спеціального підрозділу по боротьбі з відмиванням нечесно нажитих грошей.
Отак я і йшов, з двома святковими торбинками — форма для агентів спецпідрозділів в одній руці, пластиковий пістолет марки «Беретта» — у другій, і нічим не відрізнявся від натовпу таких само обвішаних торбинками людей. Як не рахувати моєї зраненої маківки, що нагадувала якийсь чудернацький плід, щось середнє між авокадо і хурмою. Отож, усі тягли торбинки і я раптом згадав, що сьогодні — Святий вечір, і страшенно зрадів, що саме сьогодні отримаю чесно зароблені гроші і куплю на них своїм красунечкам купу подарунків, і покладу їх під ялинку, котра росла у Аліни попід вікнами.
Ото буде насолода лежати на її ліжку і дивитися як вони наміряють панчохи, шарфики і рукавички. Я твердо поклав прикупити на здачу добрих наїдків, бо ті булочки з джемом лізли мені уже через вуха.
І ми накриємо на стіл і запалимо свічки і святкуватимемо тихо і по-сімейному. А може, навпаки, я куплю на додачу пляшку горілки, і ми зробимо коктейль з шампанським, як тоді, коли на Віру накотило, і трохи посвинячимо, що мені б також сподобалося. Бо іще, здається, Авіценна радив своїм пацієнтам принаймні раз на місяць влаштовувати ґрунтовну пиятку. Оті старовинні рецепти, що нам час від часу прописувала Аліна, мали дійсно чудодійну силу.