— О, я хотіла перебігти до крамниці за продуктами. Що ж, мабуть, посиджу вдома та почекаю.
— Якщо вона не зв’яжеться з вами, то залишить повідомлення прислузі.
— У мене немає прислуги. Фактично, я саме збиралася запитати її про це, можливо, вона когось порадить.
— Ви шукаєте прислугу?
— Та я вже з ніг збилася, шукаючи того, хто їздитиме в округ Медісон.
Ну і як вам таке.
— Я знаю дуже хорошу людину. Вона славиться своїми стравами й за дітками вашими пригляне. У неї навіть власна машина є, щоб дістатися до вашого будинку.
— О, ну… Все-таки я б порадилася з Елізабет. Я вже продиктувала вам свій номер?
— Ні, мем, — зітхаю я. — Слухаю.
Міс Ліфолт ніколи не порекомендує Мінні, усе через ту брехню міс Гіллі.
Вона диктує:
— Місіс Джонні Фут, Емерсон, 2-66-09.
Про всяк випадок говорю:
— А її ім’я Мінні, Лейквуд, 8-44-32. Записали?
Крихітка тягне мене за сукню:
— Животик болить… — і потирає живіт.
У мене виникає ідея. Я імпровізую:
— Зачекайте, що там, міс Ліфолт? Так, я перекажу їй. — І знову прикладаю слухавку до рота: — Міс Селіє, міс Ліфолт щойно ввійшла, каже, що погано почувається, але щоб ви таки зателефонували Мінні. Вона каже, що набере вас, якщо потрібна буде допомога з Вечором.
— О! Перекажіть їй, що я дуже вдячна. І щиро сподіваюся, що їй полегшає. І хай телефонує мені будь-коли.
— Покоївка Мінні Джексон, Лейквуд, 8-44-32. Заждіть, що-що? — Даю Мей Моблі печиво, а самій з біса приємно від учиненого. Я брешу, й мені байдуже.
Кажу міс Селії:
— Вона просить нікому не розповідати, що порадила вам Мінні, всі її подруги хочуть найняти цю покоївку, й дуже засмутяться, коли дізнаються, що її порекомендували комусь іншому.
— Я не викажу її секрет, якщо вона не викаже мій. Я не хочу, щоб мій чоловік знав, що я наймаю служницю.
Ну, якщо це не ідеально, то що ж тоді.
Тільки-но закінчено розмову, якнайшвидше набираю номер Мінні. І тут на порозі міс Ліфолт.
Бачте, оце-то ситуація. Я дала тій жінці, міс Селії, домашній номер Мінні, та вона сьогодні працює, бо міс Волтер самотньо. І коли Селія зателефонує, то Лерой дасть їй номер міс Волтер, бо він дурень. А якщо міс Волтер відповість на дзвінок міс Селії, гру закінчено. Міс Волтер розпатякає цій жінці всі плітки, які розпускає міс Гіллі. Мушу зв’язатися з Мінні чи Лероєм, поки цього не сталося.
Міс Ліфолт прямує до своєї спальні та, як я й думала, одразу ж зависає на телефоні. Спочатку вона телефонує міс Гіллі. Потім перукарці. Потім до крамниці щодо весільного подарунка. І базікає, і базікає, і базікає. Щойно закінчивши, виходить і питає, що в них на вечерю цього тижня. Витягую блокнот, перечитую список. Ні, вона не хоче свинину на кістці. Вона намагається змусити чоловіка схуднути. Вона хоче яловичу відбивну із зеленим салатом. І скільки, на мою думку, калорій у безе? І щоб я більше не давала Мей Моблі печиво, тому що та надто товста, і… і… і…
Боже мій! Як для жінки, що слова до мне не зронить, за винятком «зроби це» та «користуйся тією вбиральнею», ні сіло ні впало вона розводиться зі мною, ніби я її найкраща подруга. Мей Моблі витупцює джигу, намагаючись привернути мамину увагу. І щойно міс Ліфолт нахиляється до дитини, як опа! Вона вилітає з дому, бо забула про одну справу, а клятий час уже минув.
Гарячково набираю номер, аж пальці не слухаються.
— Мінні! Я знайшла тобі роботу. Але будь біля телефона….
— Вона вже телефонувала. — Голос у Мінні безбарвний. — Лерой дав їй номер.
— І міс Волтер відповіла, — здогадуюсь я.
— Глуха як пень, і раптом, чудо Господнє, почула телефон. Я крутилася по кухні туди-сюди й не звернула уваги, а тоді почула своє ім’я. Потім зателефонував Лерой, я й дізналася, що то було. — Голос у Мінні зовсім виснажений, а вона з тих, хто ніколи не втомлюється.
— Що ж, може, міс Волтер не розповіла їй ту брехню, що вигадала міс Гіллі. Ніколи не знаєш напевне. — Але навіть я не така дурна, щоб вірити в це.
— Навіть якщо й не розповіла, міс Волтер усе відомо про те, як я помстилася міс Гіллі. Ти не уявляєш, який Страшний Жах я вчинила. Навіть не хочу тобі зізнаватись. Упевнена, що міс Волтер розповіла тій жінці, що я втілення самого диявола. — Її голос звучить моторошно. Неначе грамофонна платівка, що грає трохи сповільнено.
— Вибач. Якби я могла зателефонувати раніше, ти б устигла підійти до телефона.
— Ти зробила все, що могла. Тепер мені вже ніхто й ніяк не допоможе.