Озивається телефон, і я аж підстрибую. Ще не встигла сказати «алло», як чую голос Мінні. Вона сьогодні працює допізна.
— Міс Гіллі спроваджує міс Волтер до будинку для людей похилого віку. Маю шукати собі нову роботу. І знаєш, коли вона їде? Наступного тижня.
— О ні, Мінні.
— Я вже почала шукати, набрала сьогодні з десяток дам. Ніхто не зацікавився.
Із жалем визнаю, що я не здивована.
— Передусім спитаю завтра міс Ліфолт, чи не знає вона, кому потрібна служниця.
— Почекай, — просить Мінні. Чую, як міс Волтер щось говорить, а Мінні відповідає: — Хто я, по-вашому? Водій? Я не повезу вас до заміського клубу, коли дощ як з відра.
Окрім крадіжки, найгіршим для вашої кар’єри прислуги є зухвальство. Хоча Мінні така чудова куховарка, що іноді це компенсується.
— Мінні, не переймайся. Ми знайдемо тобі когось глухого як пень, як-от міс Волтер.
— Міс Гіллі вмовляла мене піти працювати до неї.
— Що? — видаю якомога строгіше: — Дивися сюди, Мінні, я сама утримуватиму тебе, та не дозволю працювати на цю злюку.
— Ти з ким, гадаєш, розмовляєш, Ейбілін? З мавпою? Це те ж саме, що піти працювати на Ку-клукс-клан. І знаєш, я ніколи не позбавлю Юл Мей роботи.
— Боже, пробач мені, — просто я так нервую, коли заходить про міс Гіллі. — Я зателефоную міс Керолайн з «Жимолості», може, вона когось знає. І міс Рут наберу, вона така мила, аж серце розривається. Колись щоранку прибирала свій будинок, а я мала просто складати їй компанію. Її чоловік помер від скарлатини, гм-м-м.
— Дякую, Ейбі. Ну ж бо, міс Волтер, з’їжте-но цю зелену квасолинку за моє здоров’я. — Мінні прощається й кладе слухавку.
Наступного ранку старий зелений лісовоз знову стояв на тому самому місці. Гупати вже почали, та містер Ліфолт сьогодні тут не крутиться. Припускаю, він зрозумів, що програв цей раунд іще до його початку.
Міс Ліфолт сидить за кухонним столом у своєму блакитному стьобаному халаті й базікає по телефону. Крихітка, з личком у чомусь червоному та липкому, злапала маму за коліна й намагається привернути до себе її увагу.
— Крихітко, доброго ранку, — вітаюсь.
— Мамо! Мамо! — кличе Маленька, силкуючись видертися на коліна до міс Ліфолт.
— Ні, Мей Моблі, — зсовує її міс Ліфолт. — Мама розмовляє по телефону. Дай мамі порозмовляти.
— Мамо, візьми, — скиглить Мей Моблі й простягає до мами ручки.
— Тс-с-с, — шепоче міс Ліфолт.
Швидко хапаю Крихітку й несу вмиватися, але вона продовжує витягувати шию та скиглити «мамо, мамо».
— Сказала, як ти мені й говорила, — киває міс Ліфолт у слухавку. — Коли ми переїжджатимемо, це збільшить вартість будинку.
— Ну ж бо, Крихітко. Поклади свої ручки сюди, у водичку.
Але маленька надто пручається. Хочу намилити їй пальчики, а вона крутиться-звивається й таки вислизає з моїх рук. Біжить простісінько до мами й, витягши підборіддя, щосили смикає за телефонний дріт. Слухавка вилітає з руки міс Ліфолт і гепає на підлогу.
— Мей Моблі! — вигукую я.
Кваплюся до неї, та міс Ліфолт устигає раніше. Губи розтяглись у страхітливій усмішці, оголивши зуби. Міс Ліфолт так ляскає Крихітку по голих ніжках, що навіть я підстрибую наче вжалена.
Потім міс Ліфолт хапає Мей Моблі за руку та шарпає нею, карбуючи кожне слово:
— Мей Моблі, не чіпай більше мого телефона! — а тоді до мене, — Ейбілін, скільки разів я маю повторити, щоб ти тримала її подалі від мене, коли я спілкуюся по телефону!
— Вибачте, — кажу я й підхоплюю Мей Моблі, намагаюсь обійняти її, але вона репетує на весь голос, обличчя червоне, б’ється.
— Заспокойся, Крихітко, все добре, все…
Мей Моблі кривиться, замахується і — бац! Як дасть мені просто у вухо.
Міс Ліфолт вказує на двері й верещить:
— Ейбілін, обидві просто заберіться звідси!