Подивився навкруги та крикнув у темряву:
— Приходьте ще! Почастуємо гарненько! Узнаєте смак козацької шаблі, мерзотники!
Та у відповідь почувся тільки стогін пораненого, який почав прохати допомоги, зрозумівши, що його поплічники програли сутичку. Хлопці трішки вичекали, потім Голота став насторожі, а Іван з Романом волоком притягли пораненого нападника і кинули на землю. Санько наступив йому на горло і, притискаючи до землі, запитав:
— Кажи, сучий хвіст, що вам потрібно від нас? Хто ви такі?!
Поранений махнув рукою на знак того, що говоритиме, і коли Санько попустив, загугнявив:
— Ми давно йдемо за військом, втекли з нього... А у вас хотіли чимось поживитися, бо ви ж... багаті.
Санько ще про щось його розпитував, а той, ослаблений від втрати крові, вже втратив свідомість.
Спати вже ні в кого не було бажання і, зібравшись біля вогнища, мандрівники повісили казан, а дівчата заходились варити м’ясо. Спала одна лише Катеринка, яка довірливо вляглася в ногах батька напроти вогнища, безтурботно згорнувшись клубочком. Іван дивився на ще дитяче личко, і зараз навіть не вірилося, що зовсім недавно над ними вирувала смерть. Йому захотілося, щоб і у них з Марією була така ж чорноброва доця, яку він любив іще не народжену. З любов’ю поглядав на Марію, яка, пораючись біля казана, ловила його погляди та щасливо посміхалася у відповідь.
Поснідали ще до настання світанку і, нагодувавши коней, Роман із Саньком, який був зі смолоскипом, принесли коням води. Під’їхали двоє вершників від Гурія, повідомивши, що вирушають, а коли побачили навколо забитих злодюг, один із козаків сказав:
— Чули ми нічну стрілянину... Подумали, що ви від вовків відбиваєтесь. Вирішили, що самотужки з ними впораєтесь.
Хлопці мовчали, і тут один із вершників зліз із коня та підійшов до підстреленого нападника. Перевернув його лицем до багаття і здивовано вигукнув:
— Оце тобі й зустріч!.. Та це ж Санько Климань... Він з ватагою втік із війська ще під Белзом. Виявляється, вони весь час за нами плентались. А ми думали: хто весь час провіант краде?
— Хоч від вас «підробіток» отримали! — додав другий козак.
— З пораненими робіть що завгодно, а мертвих прикопайте. Усе ж були християнськими душами! — сказав старший з козаків, і вони неспішно поскакали до свого стану, про щось сперечаючись.
Усі взялися заглиблювати ритвину на узбіччі шляху і швидко стягли близько десятка тіл забитих та вкинули в яму. До ранку серед живих лишився тільки Санько Климань, і Іван, оголивши його груди, приклав траву, яку подала Рада, та перемотав рану. Після цього перенесли його ближче до багаття та поклали на ялинкове гілляччя.
Поки хлопці збирали свої стріли, Катруся наносила ще хмизу і підкинула у вогнище.
— Усе ж християнська душа... Нехай гріється, може, житиме...
Усі з подивом глянули на Катеринку, але ніхто нічого не сказав. Дитина бачить світ по-своєму.
Різними шляхами
Попереду був Старокостянтинів, і всі поспішили в дорогу, щоб не відриватися далеко від війська, яке вже зникло з очей за вигинами шляху. Їхали без зупину. Роман поганяв коня, а Рада, поглядаючи на Марію з Іваном, затягнула пісню:
їй зрідка підтягувала Марія. Так, потроху розганяючи смуток від минулої ночі, ближче до вечора догнали військо, яке зупинилося на ночівлю побіля містечка Старокостянтинова.
Санько верхи під’їхав до сотні Гурія і, зустрівши його побіля місця, де він розпоряджався впорядкуванням стану, подякував за піклування, яке відчували мандрівники. Сотник зліз із коня і радісно привітався з Саньком Голотою, обняв його за плечі:
— Дякувати нема за що... Про нічний напад знаю і ні в чому вам не дорікаю... То все були втікачі з нашого полку, вони все одно пішли б під страту...
Санько поклав на землю мішок, який був у нього за спиною, і промовив:
— А це вам, пане сотнику, від нашого гурту здобич, оленина. Посмакуєте з дороги.
Гурій посміхнувся і, покликавши одного з козаків, наказав віднести мішок до кухарів, а сам іще раз запросив їх з Іваном по весні до своєї сотні. Санькові нічого не лишалося, як дякувати за запросини. Чемно вклонившись, він сказав:
— Гаразд, пане, підправимося трохи, а там дорога одна — до війська.
Підійшов до Воронька і, не дуже хвацько забравшись на нього, поскакав до свого гурту.
Пристановище було майже влаштовано. Санько Голота коротко розповів про зустріч із Гурієм та заходився допомагати обгороджувати вози.
Ніч проминула безтурботно, і вранці всі прокинулися у доброму настрої та стали готуватися до подальшої дороги. Скоріше хотів полишити це місце і Санько, який поспішав до Шаргорода та, до того ж, відчував незручність у стосунках із сотником Гурієм. Марія з Іваном поділилися з Саньком харчами і передали в подарунок їм із Софійкою лампадку під ікони, а сім’я Ради дала в дорогу солонини та сала.
Рада з Марією поплакали, прощаючись, а Катруся до останньої хвилини висіла на шиї у Санька.
— Ти до нас повернешся, Санько? Я на тебе вже не гніваюсь, ти хороший...
Санько всім усього пообіцяв і, перекинувши мішки поперек спини коня, жваво стусонув Воронька під боки. Кінь слухняно повіз свого хазяїна назустріч долі, тим неймовірним випробуванням, які чекають десь попереду.
Самотній вершник
Проїхавши з півверсти, Санько Голота роззирнувся, але у вранішній імлі нічого не міг розгледіти, і йому під горло підступила грудка жалю від розлуки з людьми, які стали для нього такими близькими. Дорога на Меджибіж була більш людною. Після бурхливих подій у цьому краї люди шукали собі безпечного пристановища, і кожен їхав туди, де могло бути надійніше місце. При зустрічі з подорожніми Санько привітно вітався, на що люди також відповідали чемним помахом голови.
Проїжджаючи через невеликі поселення, він бачив порожні хатинки, згарища, на яких стирчали димарі та чорніли закіптявілі залишки печей. Усюди було видно свідчення руйнації, яку принесла на цю землю війна, пересування татарського, польського та українсько-повстанського військ. Коли він перебував у сотні та козакував, то якось не помічав того лиха. А тепер сумно дивився на руїни і співчував людям, які сюди повернуться. Скільки ж це треба витратити сил, щоб відновити житло і віру вжиття!
Денний шлях Санько пройшов без пригод, а перед початком сутінок від’їхав подалі від шляху і, знайшовши порожню хатинку, влаштувався на ніч, завівши коня в сіни. Зробивши собі притулок в одному з кутків, він закрив віконце сухою травою і просто посеред колишньої світлиці розпалив багаття. Дим спочатку стелився по долівці, а тоді, знайшовши собі отвір, став виходити у вікно, і вогонь охоче пожирав підкладений до нього хмиз. При світлі вогнища Голота настягав у хатину сухого гілляччя та заходився перерубувати його на друзки. Через деякий час купа галуззя була достатньою, щоб перебути ніч у теплі.
Нагодувавши Воронька зерном, Санько спустився до озерця. Пробивши тонкий ясенець, підвів коня до ополонки, а той обережно торкнувся губами води, пробуючи її на смак, і жадібно заходився пити. Повернулися з Вороньком до їхнього притулку, і Санько понакидав у проріз дверей різного мотлоху та гілок. У хатині вже відчувався подих тепла та обжитості, і мандрівник, протягнувши до повода коня мотузку, вклався спати. Ніч була довгою, і йому не раз треба було підкидати друзки до вогнища та чатувати самого себе, прислухаючись до нічного шурхотіння.