Ці слова, сімнадцяте листопада. Містер Тедеску говорив, що щось призначалося тільки для «Сімнадцятого листопада» та МЕХ. Чи це галюцинація?
– А який стосунок до всього цього має мій батько? Він же був не політиком, а психіатром.
– Разом з приспішниками Америки він лікував і греків. Твій батько насправді був кротом ЦРУ.
– Тато – шпигун? Це неможливо. Він би мені сказав. Він любив мене.
– Справді? Чому ж тоді він замикав тебе в божевільні?
Рейвен розтулила рота, та відповісти нічого не змогла, тільки дивилася на Алексі затуманеними очима.
– Я скажу тобі чому, – вів він далі, гладячи її по волоссю. – Тому що Америка налаштовує таких, як він, проти власних дітей і посилає їхніх синів і дочок на смерть у війні з робітничим класом по всьому світу. Коли ти прозрієш і усвідомиш капіталістичну брехню, ти відродишся.
…підтакуй йому…
– То навчи мене.
Його голос став ніжним.
– Ти не тільки гарна, Рейвен, ти ще й розумна.
Алексі зняв маску. Рейвен відкрилося вродливе обличчя з грубуватими рисами і пронизливими темними очима в обрамленні густих чорних брів. Те, що Алексі показав їй своє обличчя, означає, що йому вже все одно, чи зможе вона його опізнати? Це помилування чи смертний вирок?
– Ти збираєшся мене вбити?
– Ні.
Чи чує він, як калатає її серце?
– А зґвалтувати?
– Ні. Я збираюся зірвати з твоїх очей полуду, щоб ти побачила, що живеш у брехні.
– Покажи мені це.
– На сьогодні досить.
Рейвен підвелась і попрямувала до гардеробу.
Алексі зупинив її.
– Тут є вільна кімнатка з маленьким вікном, можеш спати там. Я принесу матрац, щоб тобі було зручно.
Рейвен погладила його по руці.
– Твоя турбота має для мене велике значення.
Коли Алексі вийшов з кухні, Рейвен хотіла було спробувати відчинити двері, та вирішила, що краще не треба. Він точно почує клацання клямки. Їй треба розпалити в Алексі сексуальне бажання. Щоб зробити йому приємність, Рейвен прибрала зі столу і помила посуд.
Він повернувся з матрацом і усміхнувся, побачивши її біля мийки.
– У тебе є якась постійна робота? – поцікавилася Рейвен.
– Я екскурсовод. Воджу дурних туристів руїнами і розповідаю їм історії про Золотий вік нашої країни.
– Ти казав, що вивчив англійську в Штатах. Як так вийшло?
– Я три роки був студентом по обміну у Детройті.
– Тож Америка не така вже й погана, коли молодь з різних країн хоче там навчатися.
Алексі жбурнув матрац на підлогу.
– Ти – дурепа! Вона робить це для того, щоб обдурити весь світ і приховати свої справжні наміри – панувати, поширюючи свої згубні ідеї.
Він схопив Рейвен за плечі і заштовхав до гардеробу.
– Ти казав, що мені можна спати в кімнаті з вікном.
– Коли будеш готова побачити світло істини.
Їй це здалося безглуздим, та краще його більше не провокувати.
– Вибач, я не мала на увазі нічого поганого. Дай мені ще один шанс.
Він гримнув дверима і знову їх замкнув.
– Побачимо.
Щоб вижити, треба зробити так, щоб його думки про неї не зводилися лише до політики. Вона має добитися, щоб Алексі її захотів. Вранці вона почне все спочатку. Зробити позначку завтрашнього дня на шкірі. Видряпуючи сьому риску на руці, Рейвен прикусила язика, щоб не скрикнути. Боже, дякую тобі за біль.
РОЗДІЛ 8
Вейбридж, Огайо
Френк Дуґан знизив швидкість свого «Мазератті» до жалюгідних тридцяти п’яти. Ох ці задрипані дві смуги. Він повірити не міг, що з аеропорту в Цинциннаті до Вейбриджа доведеться їхати мало не дві години.
Проїжджаючи естакадою, Дуґан побачив на пагорбі вежу будинку, побудованого у стилі вікторіанської неоготики. Згідно з отриманою інформацією, це була лікарня, у якій колись перебувала Рейвен Слейд. Може, перш ніж вирушити до університету, варто було б уважніше оглянути це місце. Звернувши ліворуч на круту, посипану гравієм доріжку, Дуґан в’їхав в іржаві, зірвані з завіс ворота, однак вікна і двері будівлі були забиті дошками. Він і не знав, що божевільня більше не працює.
І навіщо взагалі було заїжджати до цієї дурки на горі? Мабуть, тому що нутро підказувало: у цих коридорах та оббитих повстю палатах можуть знайтися якісь відповіді. Добре, спершу проглянемо документи Тедеску, може, у них міститься ключ до його зашифрованих пророцтв.
Коли Дуґан заднім ходом виїжджав зі стежки, задзвонив його мобільний із функцією шифрування розмов.
– Слухаю.
– Стоматолог? Це Кимвал.
– Так швидко? Я ще навіть з Огайо не виїхав.