– Надійшов сигнал від Харона з Криту. Він каже, що перш ніж застрелитися, Слейд телефонував йому з роботи. Останнє, що він сказав, було: «Моя дочка знає».
– Що знає?
– Після цього Харон почув постріл, потім булькання, а тоді зв’язок перервався. За даними грецької поліції, саме в цей момент його доньку і взяли в заручники.
– Я їду до університету переглядати папери Тедеску. Можливо, вдасться з’ясувати, що такого їй відомо.
– Успіху, – вона поклала слухавку.
Дуґан під’їхав до кампусу і деякий час покружляв, шукаючи коледж вільних мистецтв. Йому пощастило припаркуватися неподалік від Лордон-Холлу. У віконечку для довідок повідомили, що Тедеску сидить у кабінеті № 132-А. На дверях було приклеєне оголошення:
Містер Тедеску перебуває в Греції, де представить своє дослідження на щорічному симпозіумі класиків. Лекції та консультації скасовані на два тижні. Семестрові роботи та звіти про дослідження залишати його асистентці міс Салінас.
Раптом двері сусіднього кабінету відчинились, і повз Дуґана прослизнуло створіння, схоже на студенточку, з кіскою і в спідниці, як у дівчат з групи підтримки. Дівчина зняла оголошення і приліпила нове.
Лекції з міфології та античної історії скасовуються до кінця семестру. По інформацію звертайтеся до асистентки міс Салінас.
Тож новина про смерть Тедеску нарешті дійшла і до факультету.
– Я шукаю асистентку містера Тедеску, – звернувся Дуґан до дівчини.
Вона обернулась, і замість молоденької студентки Дуґан угледів перед собою жінку середнього віку. Шкіра на обличчі була напнута, як після пластичної операції, від чого її трикутна голова нагадувала череп, що малюють на пляшках з отруйними речовинами. Очі червоні, руки – наче схрещені кістки, згорнуті на тому місці, де мали б бути груди.
– Міс Салінас – це я. Що вам потрібно?
– Міс Салінас, я з ФБР. Можете приділити мені хвилинку?
– О Господи! Декан щойно повідомив, що Ясон помер у Афінах. Ви знаєте, що трапилося?
– Я хотів би поглянути на його кабінет.
Салінас швидко роззирнулася навсібіч, немов сумніваючись, чи правильно вона робить, тоді дістала з кишені брелок і заходилася шукати потрібний ключ. Відімкнувши двері, вона жестом запросила його досередини.
Дуґан обвів кабінет поглядом. На столі, крім бронзового бюста Зевса, не було нічого. На стіні праворуч висів великий портрет літнього чоловіка в академічній шапочці і мантії.
– Це Ясон Тедеску?
– Так.
Жінка вийняла з кишені хусточку і стерла пилюку з позолоченої рами.
Дуґан підійшов до стандартних розмірів картотеки, що стояла під стіною. Потягнув шухляду. Замкнена.
– Відчиніть, будь ласка, – Дуґан показав на брелок, який жінка тримала в руці.
– Там нічого немає.
– Як так?
– Від’їжджаючи до Греції, Ясон подарував усі свої роботи та особисті папери бібліотеці.
– Я хочу сам пересвідчитися.
Салінас заходилася перебирати ключі, знайшла потрібний, вставила в замок. Витягла всі шухляди. Вона мала рацію: там було порожньо.
– Нам не сказали, від чого він помер.
– Ви добре знали Тедеску?
– Коли він перебрався сюди з Чиказького університету, я поїхала разом з ним.
– Які у вас обов’язки?
– Як асистентка я виконувала підготовчу роботу: допомагала збирати матеріал, друкувала завдання до іспитів, узгоджувала консультації.
– У нього були улюблені студенти?
Салінас дивилася кудись поза ним.
– Єдиною, з ким у нього зав’язалися справді близькі стосунки, була Рейвен, дочка доктора Слейда.
– Наскільки близькі?
– Вона відвідувала його лекції. Крім того, Ясон був консультантом з навчальних питань і керівником дрампрограми кафедри театрального мистецтва. Я бачила всі вистави з її участю, – Салінас говорила трохи крізь зуби. – Вона – надзвичайна актриса.
– І в чому проявлялася надзвичайність?
– Коли вона виходила на сцену, інші актори відступали на другий план. Вона вживалася в кожну роль і, здавалося, дійсно ставала персонажем, якого грала. Якось аж забувалося, що це лише вистава.
– Звучить приголомшливо.
– Навіть поза сценою, на читаннях і репетиціях, Рейвен завжди була в центрі уваги, вона ніби освітлювала собою кімнату… зачаровувала, – це останнє слово Салінас наче виплюнула.
– А коли була не в центрі уваги?
– Сиділа тихо, мала пригнічений вигляд.
– То кажете, Ясон Тедеску її вчив?
Череп відвів очі.
– Швидше, скеровував. А тоді у неї стався зрив, і батько забрав її з коледжу.
– Ви бачили, як це трапилося?
– Еге ж. На першій репетиції «Лісістрати» я зрозуміла, що щось не так. Рейвен підійнялася на другий ярус і почала гукати жінкам, що знемагали від сексуальної жаги, щоб ті не віддавалися своїм чоловікам, як раптом зблідла і знепритомніла. Ясон, тобто містер Тедеску, відвів її до свого кабінету, і вони там розмовляли. Відтоді ні я, ні Ясон більше не бачили Рейвен, а потім її батько перевівся в Афіни.