– Містер Тедеску коли-небудь розповідав, чому виїхав з Греції?
– Ясон навчався на останньому курсі Афінського політехнічного університету, коли сили хунти вчинили розправу над його товаришами. Він отримав травму голови і поїхав до Штатів на лікування. Згодом отримав студентську візу і продовжив навчання тут.
– Він багато подорожував?
– Дуже, їздив по всій країні, читав лекції, відвідував грецькі громади, збирав матеріал для своєї книги «Греки в Америці».
Ага, а заодно і мережу сплячих агентів організовував.
Дуґан вирішив ризикнути.
– Може, це вас потішить: коли він помирав у Афінах, Рейвен була поряд.
У її запалих очах нічого не можна було прочитати.
– Як таке можливо?
– Під час лекції містеру Тедеску стало зле, і колега привіз його до Афінської психіатричної лікарні, а в той час там перебувала Рейвен. Він спробував її задушити. Потім його застрелили терористи, які захопили лікарню.
Обличчя Салінас залишалося непроникним, та вона знову схрестила свої кістляві руки.
– Він був немов дельфійський оракул. Завжди ставився до неї, ніби до своєї верховної жриці.
У її голосі чулася заздрість, у цьому не було жодного сумніву.
– Дякую, що приділили мені час, міс Салінас. Я піду до бібліотеки, перегляну папери Тедеску.
– Це неможливо, агенте Дуґан.
– Чому?
– У разі смерті Ясон призначив мене розпорядницею своїх робочих документів. Виконуючи його волю і оберігаючи таємницю його пророцтв, я надіслала їх до архіву Національної бібліотеки Греції у Афінах.
– Що ж, я й сам збираюся до Афін, тож ознайомлюся з ними там.
Вона заклякла на місці.
– За його бажанням я додала пункт, згідно з яким папери будуть закриті для доступу протягом десяти років. Потім буде дозволено вивчати їх лише класикам та історикам.
Міркуючи над її словами, Дуґан сперся на одну з порожніх картотечних шафок. Вона перехилилась, і з-під неї вистромився краєчок якогось папірця.
Він підібрав зім’ятий аркуш і розгладив у руках. Вгорі був заголовок: ОПЕРАЦІЯ «ЗУБИ ДРАКОНА», трохи нижче підзаголовок ЩО, а ще нижче два написаних рукою рядки. Деякі слова було повикреслювано і переписано кілька разів. Дуґан прочитав уголос:
– Маєте якесь уявлення, що це таке?
Від її раптового поруху Дуґан підвів очі. У руках Салінас стискала бронзовий бюст Зевса. Очі черепа палали. Дуґан розвернувся, намагаючись відбити удар.
Надто пізно.
Вибух болю. Усе попливло. Затуманилося. Потім темрява…
РОЗДІЛ 9
Афіни
Доктор Мартін Кайл помахав публіці, що зібралася послухати його лекцію у Національній бібліотеці Греції і тепер аплодувала стоячи. Погладжуючи свою вандейківську борідку, він вийшов з-за кафедри і попрямував до столу, де став підписувати примірники своєї нової книжки «Юнгіанський аналіз культів, що вбивають».
Коли зал майже спорожнів, він відкинувся на стільці і попустив вузол краватки. До нього наблизилися два грецькі офіцери, підтримуючи попід руки третього, літнього чоловіка з чорною пов’язкою на правому оці.
– Докторе Кайл, я капітан грецької поліції Гектор Еліаде, спецгрупа з питань боротьби з тероризмом, – його глибокий голос луною розносився майже безлюдним залом. – Мені надзвичайно сподобалася ваша лекція. Ви б нам дуже допомогли, якби погодилися відповісти на кілька запитань.
– Стосовно чого?
– Наскільки близько ви були знайомі з Ясоном Тедеску?
– Ми обоє викладаємо у Вейбриджському університеті в штаті Огайо. Минулого тижня я відвіз його до лікарні. А до чого це все?
– Тут я ставлю питання, докторе Кайл. Чому ви відвезли його до психіатричної лікарні?
– Він сам попросив. Вона розташована найближче до академії. Ясон читав доповідь про загадки стародавніх Греції та Риму, а одразу ж після неї йому стало зле. Як він почувається зараз?
– Про які грецькі загадки йшлося?
– Про стародавні, найдокладніше він зупинився на легенді про Гомера, який помер, не зумівши розгадати загадку хлопців-рибалок.
– І що Тедеску про це розповідав?
– Як Гомер пішов до храму Аполлона в Дельфах, щоб спитати оракула, де він народився. Піфія сказала, що його дім на острові Іос, і додала: «Стережися дітей, що загадуватимуть тобі загадки».