Йому стало легше на душі.
– Удома нам ніколи б не дозволили робити такі речі.
– Ще б пак. Тому-то ваш уряд доручає допити із застосуванням насильства в таємних в’язницях, наприклад у Єгипті, Йорданії, Саудівській Аравії та…
– Греції?
– Тільки стосовно операції «Зуби дракона».
– І що далі? – поцікавився Дуґан.
– Їдьмо, оглянемо квартиру Алексі Кости.
– Ти знаєш адресу?
– Товстун сказав: на площі Екзархія.
– Біля нас?
– Звісно. У студентському районі, а де ж іще?
Дуґан вийшов за нею через задні двері і закріпив сиві волоски так, як були.
– Я не знаю дороги.
Тія відчинила йому двері машини.
– Не хвилюйся, я за кермом.
Йому здалося, чи у її кривуватій посмішці в кутику губ сховалося глузування?
Дуґан заліз на пасажирське сидіння і пристебнувся. Авто з рипінням шин від’їхало від тротуару. Тія звернула на площу і вже за якусь мить натиснула на гальма перед двоповерховим будинком.
– Приїхали.
Дуґан озирнувся.
– Нічого собі! Усього за кілька кварталів від нашого пансіону.
– Терористи часто переховуються у всіх під носом.
Тія обійшла машину і відчинила йому двері.
– Ти ж знаєш, що це зайве.
– Знаю, але мені дуже подобається вираз твого обличчя при цьому.
Дуґан слідом за Тією увійшов до будинку і піднявся на другий поверх. Вона оглянула двері і витягла дві руді волосини.
– Наша пташка, мабуть, має різнокольорове пір’я.
Увійшовши в квартиру, Дуґан зупинився, розглядаючи картини кубістів, що без рамок висіли на стінах в абсолютно порожній вітальні.
Тія підштовхнула його ліктем.
– Немає часу вивчати художні смаки терориста.
Дуґан увійшов до спальні. Дві розкриті валізи, на вішаках – порожньо. На ліжку, на кріслах і на підлозі розкиданий жіночий одяг.
– Хтось драпав звідси, аж курилося.
Тія вдивлялася в речі на комоді.
– Вочевидь, вона не жила тут довго. Косметики зовсім небагато, і тільки один флакон парфумів, – вона торкнулася розпилювачем до зап’ястя й понюхала. – А в неї гарний смак.
Дуґан підібрав з підлоги якусь книжечку.
– Розклад потягів.
– Може, випав у них.
– Подивись, який маршрут вони позначили: Афіни – Фесалоніки – Александруполіс. Навіщо їм їхати до Фракії?
– Бачиш, у Фесалоніках пересадка, а далі маршрут іде до Пітіона, там грецько-турецький кордон.
– Сумніваюся, щоб вони прямували до Туреччини. Який їм сенс туди їхати?
– Хтозна. Я зателефоную батькові і попрошу, щоб послав у ці міста агентів, нехай вистежують парочку на вокзалах. І нехай попередить митну службу, щоб затримали їх і не дозволили перейти турецький кордон в Узункьопрю.
– Ти справді гадаєш, що вони вирушили до Стамбула?
– Можливо, це просто проміжний пункт на шляху кудись далі. Якщо пощастить, ми знайдемо Рейвен, перш ніж Алексі встигне вивезти її з країни.
– І що тоді – театр тортур чи все по-справжньому?
– Якщо Алексі промив їй мізки і перетяг на бік «Сімнадцятого листопада», то часу на репетиції у нас не буде. Ми просто робитимемо все необхідне, щоб дізнатися план Тедеску і ті об’єкти у твоїй країні, на які він націлений.
– Що ж, ти висловилася чітко і ясно.
Вона взяла його за руку.
– То де ми можемо побути разом?
– На вулиці Панепістіму, тридцять два, – відповів Дуґан.
– У Національній бібліотеці Греції? – вона вирвала руку. – А це ще чому, поясни заради всього святого?
– Перед тим як гримнути мене по макітрі, Салінас казала, що подарувала папери Тедеску афінській бібліотеці. Їх, мабуть, ще тільки вносять в архівний каталог.
– А як це стосується пошуків Рейвен?
– Можливо, його документи проллють світло на злочинні задуми «Сімнадцятого листопада». Він був настільки самозакоханий, що залишив свої таємниці для нащадків. Вочевидь, вважав себе Нострадамусом нашого часу. Я не збираюся чекати десять років, щоб з’ясувати, що відомо Рейвен про операцію «Зуби дракона».
– Бачу, ти не вгамуєшся, поки ті зуби не повириваєш.
– Ну звісно, кличте мене Стоматологом.
РОЗДІЛ 27
Афіни – Стамбул
Фатіма дивилася на свою бранку, що скрутилася клубочком на ліжку. Добре, що дівчина дезорієнтована. Пацієнтами з межовим розладом легше керувати, коли в них роздвоєння особистості. У такі моменти Рейвен не знає, чи це сама вона, чи її мертва сестра-близнючка, яка тепер називає себе Нікі.
Після світанкової молитви Фатіма дістала з-під ліжка рюкзак, який спакувала напередодні ввечері. Вона акуратно скрутила свою коричневу уніформу і хустку й засунула заряджений «Макаров» поміж нею і двома чорними чадрами. Ще одна причина, щоб не летіти літаком. Її багаж не перевірятимуть ні в Александруполісі, ні в потязі зі Стамбула до Татвана, що поблизу іракського кордону.