Вона почула розмову зовні, тоді через вікно побачила, як поліцейські відходять убік.
– Можеш відчиняти двері, Рейвен. Я сам.
Вона відвела ланцюжок, Кайл увійшов до кімнати.
– У тебе кров. Дай гляну, – він розкрив сумку, витягнув марлю, клейку стрічку й антисептик. Перев’язуючи їй рану, він сказав: – Я забираю тебе в університетську лікарню.
Рейвен кинула уламок дзеркала на комод і обвила його руками.
– Я знала, що ти мене врятуєш.
Стукіт у двері.
– Лікарю Кайл, усе добре?
– Ми вийдемо за кілька секунд.
Рейвен не відпускала його. Кайл відштовхнув її. Буркочучи, вона підняла руки.
– Здаюся, док…
Він відчинив двері. Рейвен вийшла з високо піднятою головою. Тоді завмерла.
– Дим!
– Мабуть, пікнік десь.
– Немає диму без вогню!
– То, напевно, спеціальна суміш, щоб розпалити вугілля.
– Тільки не вогонь! Я терпіти не можу вогню!
– Дим іде з внутрішнього дворика ліворуч, біля басейну. Ми підемо іншим шляхом.
Вона відчула, як його міцна рука стискає її, веде геть від полум’я.
– Я знала, що можу на тебе розраховувати.
Коли вони обходили ріг, один із поліцейських відчинив задні дверцята своєї машини.
– Ні! Лише з Кайлом.
Рейвен дивилась, як вони обмінюються поглядами. Кайл кивнув і відчинив пасажирські дверцята свого «Лексуса». Допоміг їй сісти.
Коли сів за кермо, вона притулилася до нього.
Він ніжно відсунув її.
– Пристебнися.
– Ти мене пристебни. Не хочу обмастити кров’ю всю твою дорожезну машину.
Кайл потягнувся й пристебнув їй ремінь безпеки. Рейвен поклала голову йому на плече.
Поїздка з мотелю до університетської лікарні забрала хвилин десять. Він припаркувався, обійшов машину й відчинив їй дверцята. Рейвен вийшла і впала йому в руки.
– Бачиш? Ти мій захисник.
У приймальні їм усміхнулася похмура медсестра. На бейджику – «Ж. Нетенсон».
– Рейвен Слейд випадково порізала собі шию, – пояснив він. – Зареєструйте її. Вона тут трохи побуде.
– Привіт, Рейвен.
– …я не рейвен…
– Що ж, мене звати Жанетт Нетенсон.
– …твої проблеми, я тебе називатиму, як мені самій захочеться…
Нетенсон натиснула кнопку інтеркому: «Надійшла нова пацієнтка. Нехай медсестра повідомить приймальне відділення, щоб її взяли на стаціонар».
Кайл продовжив:
– Жанетт, будь ласка, запишіть мені консультацію з міс Слейд на завтра на третю дня.
– У вас зустріч з оцінки персоналу о третій.
– Перенесіть зустріч на наступний день.
Медсестра підняла брови.
– З нею мені треба почати працювати якнайшвидше, – сказав лікар.
Значить, вона для нього більше, ніж просто пацієнтка, якщо важливіша за зустріч із персоналом. Дівчина підняла голову, коли молодий чоловік у білому халаті пройшов по коридору.
– Гаррі, забери Рейвен Слейд у денне відділення, хай їй там змінять пов’язку. Тоді в палату номер шість. Познайом із медсестрами і покажи палату, – сказав Кайл.
– …не лишай мене, марті…
– Побачимося завтра. І, будь ласка, називай мене лікарем Кайлом.
Вона закопилила губу.
– Не хвилюйся. Ти в добрих руках.
Коли вони зайшли в ліфт, вона почула, як Кайл прошепотів:
– Жанетт, повідом медсестер, щоб очей з неї не зводили, у неї суїцидальні нахили.
Вона обернулася й глянула на них.
– …не турбуйся, марті. обіцяю, що не вб’ю себе…
Двері ліфта зачинилися, і вона розвела схрещені пальці.
РОЗДІЛ 54
Ашраф, Ірак
Полковник Рашид Омар (кодове ім’я – Шатерник) знав, що це буде його найнебезпечніша місія з часу першого проникнення в МЕХ. Він уже пояснив Гассан позицію Пентагону. Вона висловила своє зацікавлення, та він уявлення не мав, як відреагують інші офіцерки. Жестом показала, щоб він сів у кінці конференц-залу.
Коли Фатіма зайшла й побачила його, то завмерла на місці.
– Генералко, чому тут цей зрадник?
– Сядь, Фатімо. Незабаром ти зрозумієш.
Інші три офіцерки, що зайшли в залу, також були здивовані. Омар знав, що вони всі думають про одне й те ж. Дезертир, який допоміг Рейвен Слейд утекти, що він знову робить в Ашрафі?
Усі повернули обличчя в бік генералки, жадаючи пояснень.
Застиглий вираз її мускулистого обличчя не видавав жодних думок чи почуттів.
– Ви всі знаєте цього чоловіка як рядового МЕХ Рашида Аммара. Насправді ж це полковник Рашид Омар з американської служби розвідки сухопутних військ, який багато років спостерігав за нами.
Залу заповнили вигуки здивування.
– Омар – це сунітське ім’я.
– Він шпигун!