Нарешті розмова про живопис вичерпалась. Грель сіла поруч з Лоськом на тахту.
— Ну, а тепер про вашого Вову, — сказала вона, — Мені вдалося умовити Томську і Бомбело. Вову залишають ще на один місяць. Врахували, що вам самому тяжко доглядати влітку за сином. Я це по собі знаю, а мужчині, звичайно, ще важче.
— Який Вова? — здивувався Лосько. І раптом майнув здогад: вона вважає його за когось іншого, і тому цевимушена розмова про живопис, згадка про піонертабір, про Вову.
— Пробачте, товаришко Грель, але в мене немає ніякого Вови.
— Як немає? — звела вона брови. — Ви — Поліщук?
— Ні. Я до вас по іншому питанню.
Грель насупилась, встала і відійшла. Звівся і каштан.
— Я вас слухаю.
— Не знаю, з чого й розпочати. Розмова не зовсім звичайна і не дуже приємна.
Жінка уважно подивилася на Лоська.
— Якою б ця розмова не була, я її готова вислухати.
— Добре, — зітхнув капітан. — Я інспектор курортного управління Лосько. У нас в Клушському будинку відпочинку сталася неприємна історія. Зник один з відпочиваючих, Феофанов, Відсутній уже два дні.
— Ви прийшли його шукати до мене?
— Не зовсім, — запнувся капітан, — Швидше запитати у вас: чи не знаєте ви, де він може бути? Вашу адресу ми знайшли в його записній книжці. Я приїхав сюди по деяких справах, разом вирішив звернутись і до вас.
— Ви знайшли у нього лише мою адресу? Чи будете їздити по всіх адресах, які є в його каталозі? В такому разі вам довелося б робити недосить приємні візити багатьом жінкам.
Стукнули двері, в кімнату забігла висока худенька дівчинка з такими ж темними, як у матері, очима.
— Мамусю, можна, я візьму твою стару ракетку і ще трохи пограюся у дворі в Альоші?
Помітивши незнайому людину, дівчинка збентежилась і ввічливо привіталася.
Грель взяла ласкаво дочку за плечі.
— Ракетку я віддала відремонтувати. А погуляти можеш ще з півгодинки. Не більше.
Коли дочка вийшла, Грель суворо насупила брови і подивилася на Лоська.
— Даремно ви хвилюєтесь з-за вашого Феофанова. Такі не пропадають.
Вона повернулася спиною до капітана і сіла за письмовий стіл.
Лосько був збитий з пантелику: поведінка Грель була дуже вже незвичайною. Посварилася вона з цим індиком, чи що? Або все це гра, і вона намагається зобразити просто інтимну драму?
— Ви ще тут? — повернулася вона. — Ах, так, вам потрібно знати, де Феофанові Вчора ввечері він приїхав сюди… — Грель зло примружила очі,— відвідати свою позашлюбну дочку. Правда, зустріч не відбулася. Я його й на поріг не пустила.
— О котрій годині вів у вас був?
— Тоді, коли найзручніше робити візити незамужнім жінкам. Десь біля півночі. У вас все?
Вона швидко звелася.
— Я проводжу вас.
На вулиці було вже темно, тихо і чомусь сумовито. Через садок до хвіртки вони пройшли швидко. Грель, видимо, поспішала випровадити його. Навіть не подала руки, а лише відкрила хвіртку. В ту ж хвилину вона швидко повернула голову в бік сусіднього двору і схопила Лоська за руку.
— Що там? — запитав капітан, стривожений її рухом.
— Та нічого… Привидилось…
Але раптом неприродний звук долинув до них. Наче хтось хрипів і схлипував одночасно.
— О, знову, — насторожилась Грель.
Лосько до болі в очах вдивлявся в рідкий садок сусіднього двору, але нічого не бачив. Раптом там, за деревами, хтось тихо покликав: «Громов! Громов» Потім гучніше: «Громов! Петро!»
І тут же в тишу вечора врізався постріл. Другий. Третій. Лоськові здалося, наче він бачив спалахи десь за деревами.
— Це в Коломийчука! — вигукнула Грель.
— Де?!
— У дворі Коломийчука, залізничника. Звідси другий двір;..
Каштан прожогом вилетів на вулицю. Він уже зрозумів, що то за звук. «Коломийчук… Це той, про якого говорив Карпенко. Там наша засідка… Хтось наскочив на неї… Швидше!»