– Бідний Джон, бідні Джонові діти, – поспівчував старший куди пошлють, і в його очах заблищало по скупій щирій сльозі. – Та якби той Джон жив у нашій Яблунівці, то й досі носив би в грудях своє серце. І при такому здоров’ї спромігся б іще на кількоро дітей, бо робота в нас є і харчі добрі.
– Це блеф! – скрикнула Мейдж. – Невже у вас суспільство рівних можливостей? Невже у вас кожен може стати президентом або розбагатіти й мати у банку рахунок на мільйони доларів?
– А чом це в нашому колгоспі «Барвінок» не рівні можливості? Рівні. Ось я в своєму колгоспі працюю старшим куди пошлють – мене й послали аж за океан. Коли б той Джон Хітчкок мав такі права, як я, коли б він також був старшим куди пошлють, то його теж могли б послати в Яблунівку! Але не послали, бо не було в нього таких прав, бо у вашому суспільстві рівних можливостей він не міг знайти роботи і змушений був продати своє серце. І діти можуть не знайти роботи, а ви ще говорите про суспільство рівних можливостей! Вашими вустами, Мейдж, та мед пити, а воно що? У нашій Яблунівці кажуть: як балакать, так його і в п’ять лантухів не збереш, а як до діла, то його у торбинку всього зложити можна, ще й зав’язати!
– Та ви, Хомо, комуніст! – мовила заокеанська секс-бомба, та, видно, чисто жіночої цікавості до грибка маслючка не втратила, бо такого інтересу на її місці жодна американська спідниця не втратила б, та й мала Мейдж дотримуватись етикету, бо виступала від імені фірми.
– Хоч і безпартійний, але справді комуніст! – не став Хома критися зі своїми поглядами та ідейними переконаннями. І поспитав: – А якщо Джонові діти не захочуть своїх сердець продавати, що тоді?
– О! – всміхнулась Мейдж. Із такою усмішкою можна було б рекламувати протизачаткові препарати або принаймні входити до почту дружини президента, коли вона збирається на прийом до папи римського. – Прошу вас до цього стенду, й ви самі зрозумієте все.
Елегантна й чарівна, Мейдж ступала по підлозі, й кроки її лунали, наче фортепіанна музика, в якій нема жодного нечіткого звуку. Хома ступав за секс-бомбою похнюплено й приречено, як людина, котрій до біди вже не три дні й не сім верст, і хотілося б, може, зараз чоловікові з оцього ескулапського вертепу видертись на небо, та нема тієї драбини, що так високо дістане.
Секція, в якій опинились Мейдж і Хома, нічим не відрізнялась од тієї, де вони розглядали серця. Таке саме прозоре обладнання, і шкатулки-саркофаги на полицях стояли такі самі, тільки трохи менші. Відмінність полягала в тому, що в шкатулках-саркофагах зберігались інші органи в фізіологічному розчині, який, напевне, був іншої консистенції. Тонкий усміх торкав уста Мейдж, надаючи їй вигляду феї. що здатна ощасливити не в казці, а в дійсності. Коли фея заговорила, то слова в її вустах мали магію, не чужу еротичній радіації.
– Даруйте, Хомо, але всяка людина має виводити зі свого організму, скажімо, надмір кухонної солі, солі фосфорної кислоти, сечовину. Хай то власник товстого гаманця чи злидар, який лягає спати з голодним шлунком. Скажу, що злидареві навіть менше доводиться виводити з організму ці шлакові речовини, бо він не зловживає ні м’ясом, ні прянощами, ні алкоголем. А товстосум має схильність до зловживань, бо дозволяє рахунок у банку. Ниркові захворювання, поряд із раковими, є хворобами віку. В цьому серіалі ви бачите велику колекцію нирок, зібрану в Америці й далеко за її межами.
– Але я питав у вас, Мейдж, про дітей Джона Хітчкока, – нагадав похмурий і впертий грибок маслючок.
– О, ви бачите перед собою красномовну відповідь на своє запитання, – щебетала Мейдж. – Авжеж, інші фірми дітям Джона Хітчкока можуть у майбутньому дати інші відповіді, але ви усвідомте специфіку нашої фірми, яка може їм гарантувати благополуччя лише способом, що є в арсеналі її способів!
– Не петраю, наче я й справді якийсь сибірний, – прогугнявив Хома, наче чортів хрещеник.
– О, в майбутньому будь-хто з дев’яти дітей Джона Хітчкока може продати нашій фірмі за великі гроші ліву чи праву нирку, – мовила Мейдж, від усієї душі даруючи Хомі це одкровення заокеанської феї. – їхній організм зможе працювати й на одній нирці, значить, друга – це капітал, який лежить без руху, значить, другу нирку треба пустити в оборот, щоб давала прибуток, щоб робила бізнес! От ви тут вихваляли свій колгосп «Барвінок», так? А чи здатен ваш колгосп у майбутньому надати такі необмежені можливості будь-кому зі своїх колгоспників? Зізнавайтесь, Хомо, тільки чесно!