– О! – вихопилось у молодої вродливої жінки, й на вустах її спалахнула така яскрава усмішка, що мимоволі кортить порівняти ту усмішку з блискавкою, тільки з блискавкою теплою й ніжною, яких у природі й не буває. – О! Це великі півкулі головного мозку містера Кварантіні, який очолював мафію в Буффало й загинув од рук мафії-конкурентки.
– Видно, башковитий був дядько, – висловив здогад Хома, – а так по-дурному загнувся.
– О! – вигукнула Мейдж, захоплена мудрістю яблунівського колгоспника. – Американська преса писала, що Кварантіні й справді загинув безглуздою смертю. У кількарічній боротьбі він винищив усіх, хто претендував посісти чільне місце в мафії, але, Хомо, ми живемо в світі жорстокої конкуренції, яка й рухає суспільство вперед. Молоді керівники мафії-конкурентки вирішили прибрати Кварантіні, поки старий лев не прибрав їх самих. Його було вбито п’ятьма кулями в найкращому ресторані міста, куди цей старий ловелас прийшов на побачення з коханкою.
– Де голова блудить, там хвіст радить, – слушно вдався грибок маслючок до яблунівської народної мудрості. – Як то кажеться, утіхи на годину, а біди до смерті...
– Авжеж, великі півкулі головного мозку Кварантіні є гордістю нашої фірми, але, Хомо, у нас що експонат, то гордість, ми намагаємось берегти і примножувати свою репутацію.
– Дурне діло не хитре, – зауважив Хома.
– Авжеж, дурне діло не хитре, – не стала заперечувати чарівна Мейдж. – А тепер ось прошу ознайомитися з цими експонатами...
Й заокеанська секс-бомба, ледь погойдуючись на високих ногах, наче полум’я свічки на теплому вечірньому вітерці, стала вихвалятись власністю фірми, зібраною під склепінчастою стелею сферичного приміщення. Мовляв, так і так, дорогий Хомо, полюбуйтесь лишень цими великими півкулями головного мозку. Вони належали зовсім недавно геніальному рецидивістові, на совісті якого десятки загублених людських життів. Яка прекрасна кора, які борозни та звивини! Спеціалісти фірми дослідили, що ці півкулі відзначаються винятково розвиненими смаковою і нюховою зонами, слуховою і зоровою зонами, а найбільше, мабуть, шкірно-м’язовою зоною. Поряд із великими півкулями рецидивіста можна побачити великі півкулі знаменитого бейсболіста Джо Маккінлі, гордість нації минулих років, ідола її молодого покоління. Джо Маккінлі загинув в авіаційній катастрофі, завдяки винятковим зусиллям медиків пощастило врятувати лише оці великі півкулі головного мозку, й тому смуток і печаль нації, особливо ж її молодого покоління, були не такі безнадійно трагічні. У Джо Маккінлі великі півкулі не такі розвинуті, як, скажімо, у геніального рецидивіста, звивин і борозен тут менше, отже, менше й нейронів, але від того гордість американської нації не перестає бути гордістю, чи не правда, Хомо?.. А ці великі півкулі головного мозку належали каскадеру екстра-класу, цей каскадер знімався в найпопулярніших фільмах жахів, його трюки зафіксовано в десятках розважальних стрічок, які принесли продюсерам мільйонні прибутки. Але в кожного своя доля, з одним феноменальним трюком безстрашному каскадерові не повезло, й тепер ось, Хомо, ви бачите ці хоробрі, ці мужні півкулі, які продовжують жити в створених для них сприятливих умовах. А вже ці великі півкулі головного мозку належать вченому-енциклопедисту, для якого не існувало таємниць у жодній із галузей знань, у кожній науці інтуїтивним чуттям і генієм своїм він прозирав завтрашній день. Але фатум є фатум, і цьому видатному розуму судилося загинути від руки п’яної своєї утриманки, дівиці вільної поведінки, пощастило врятувати тільки великі півкулі головного мозку. Авжеж, зараз у них народжуються нові геніальні ідеї, тільки ж не можуть вони виразитись у конкретній формі, приступній для людей і звичній для них, ось тому ці ідеї зостаються за сімома замками... А ще полюбуйтесь, Хомо, на ці екземпляри, тут ціла колекція великих півкуль головного мозку, які ще вчора чи позавчора належали солдатам американської армії, але ж ніщо не вічне під сонцем. Ось екземпляр, що колись керував військовим льотчиком, ось цей керував командиром підводного атомного човна, ось цей керував сержантом-десантником. Ніде в світі, Хомо, ви не побачите нічого подібного, тому дивіться, любуйтесь, запам’ятовуйте, й не кажіть, прошу вас, що колись яблунівський колгосп «Барвінок» зможе похвалитись чимось схожим. Жодному колгоспу такий бізнес не до снаги, а до снаги лише вільному підприємництву в умовах вільного світу.
– А таки так, трясця вашій матері! – мусив згодитись грибок маслючок. – Своїх мізків у нас вистачає в кожного, але тримаємо при собі, не розкидаємось добром. Скупі, а хто скуп, то не глуп. Як то мовиться? І рад би, і дав би, і є що, та ні в що. І якби ваша фірма зажерлива, що прагне добути ремінця там, де собаки й лика погризли, та сягнула, господи сохрани, нашої Яблунівки, то дістала б у нас тільки рожна та ще нашої славної-преславної дзуськи.