Районна газета писала, що маршрути Хоми і шансоньєтки в Америці ні разу не перетнулись, проте буржуазна преса, схильна до брудних наклепів та інсинуацій, цю безсумнівну істину подавала дуже дивно. Так, наприклад, одна з газет у курортному місті Майамі-Біч писала: «У нас немає доказів на користь версії, що вони зустрічались інкогніто в одному з готелів нашого міста, але ж немає доказів, які спростували б цю версію, отже, є всі підстави стверджувати, що не можна відкидати жодну з версій, котрі або допускають можливість зустрічі, або ж заперечують». Даруйте неоковирність цитованої тут фрази, перекладеної дослівно і. зі збереженням усіх знаків пунктуації, проте вона яскраво свідчить про казуїстичне мислення й лукаве фарисейство тих прес-королів, які на газетній кухні варять отаке вариво, присмачуючи його пошлістю, еротикою, штампами дезінформації і брехні.
Французька шансоньєтка, закінчивши бліц-гастролі, відбула на береги Сени, так ніде і не здибавшись із Хомою й не потиснувши йому чесної руки. І що ж? Якийсь брудний газетний листок, що виходить у столиці розваг Лас-Вегасі, у цьому центрі наркоманії, розпутства і злочинності, вийшов із заголовком на першій сторінці: «Тепер між ними не океан розлуки, а океан любові!» Гаразд, що саме цей номер не потрапив до рук рідної жінки Мартохи, котра, звичайно, уважно стежила за буржуазною пресою, інакше б вона щось та вдіяла: чи з собою, чи з поясом цнотливості, дарованим невірним і лукавим Хомою, а чи з лебедем, що, очунявши, не думав кидати їхнє обійстя.
РОЗДІЛ П'ЯТДЕСЯТ ЧЕТВЕРТИЙ,
Ще той Хома по світах блукав та дива споглядав, десь там без горілки не затівав говірки, а як випивав із бізнесменами варенухи, то й починали густи гуртом, як осінні мухи... Ще той старший куди пошлють, далеко будучи і від Попівки, де хліб по півкопійки, і від Перекопу, де хліб по копі, із білими та чорними своїми приятелями сповідав мудру істину: пий, їж, поки рот свіж, а як зав’яне, то й пить перестане... Ще той грибок маслючок накидав лукавим оком на заокеанських секс-бомб, уболіваючи за їхнє майбутнє, коли постаріють і стануть беззубими бабами, про яких молодесенькі секс-бомбочки найновішого призову казатимуть: «Стара секс-бомба з воза – кобилі легше!.. »
Значить, іще теє й онеє, цеє і сеє, а вже Яблунівка бралась готуватись до зустрічі Хоми з-за океану. Звісно, роботи в колгоспі ніхто не запускав, урожай у полях колосився, але ж був усім на умі народний улюбленець і звитяжець Хома, котрий гідно представляв колгосп «Барвінок» за океаном і якого годилося зустріти на батьківщині так, як він заслужив перед світом.
Шкільний хор, що складався з піонерів та комсомольців, розучував нові пісні задля такої нагоди, щоб дитячим хоровим співом вітати старшого куди пошлють на рідній землі. Учасники клубної самодіяльності до пізньої години шліфували народні танці, вдосконалювали майстерність в опануванні таких колінець, які не могли приснитись і професіоналам. Декламатори заучували вірші, де йшлось про колгоспні здобутки. Діодор Дормидонтович Кастальський, директор школи, несподівано захопився мистецтвом аплікацій, різав кольоровий папір, клеїв химерні фігурки, які надумав піднести в дар грибку маслючку. Старші й молодші яблунівські вишивальниці, не криючись од своїх чоловіків, стали раптом вишивати сорочки, які вони мріяли подарувати позиченому чоловікові, коли той повернеться з-за океану. Готувався спеціальний випуск стінної газети в приміщенні контори.