– Так безнадійно? –посмутнів представник адміністрації. – Хоч круть-верть, хоч верть-круть?
– Еге ж... А то потратить кум силу й спускається на дно.
– Хоч і в прірву? – зблід од жалю й співчуття радник.
– А як страждають ті, в кого вище лоба очі не ростуть! А чи ті, що через голову ніяк штанів не скинуть! А як трудно отим, що моляться богу – чорт гнівається, годять чортові – богові невгодно! Багато всяких порушень, пане раднику, й не тільки серед людей.
Вони розмовляли на березі річки, що хлюпотіла синьою хвилею так, як вода хлюпотить і в Яблунівці. І тут із-за китайського мандаринового дерева появився працівник спецслужби. Від двох попередніх цей відрізнявся тим, що мав хижацький погляд шакала, а не вовка чи гієни. Клацнувши закаблуками, витягнувся, як радіощогла шпигуна-супутника, й мовив:
– Дозвольте доповісти, пане раднику, що до «Щоденного розвідувального зведення для президента» вкралась прикра помилка. Замах на голову Організації Об’єднаних Націй Курта Вальдхайма колишні агенти шахської розвідки САВАК планують провести не о сьомій годині вечора за Грінвічем, а о сьомій годині дванадцять хвилин, коли Курт Вальдхайм...
– Годі!–розгнівано скрикнув радник, і лице його від щирого обурення так розпалилось, що нагадувало перезрілий помаранч. – Прошу не доповідати мені про всякі дрібниці, які інспіруються ЦРУ!
Працівник спецслужби зник за китайським мандариновим деревом, наче недорікуватий вампір, якому несподівано показали осикового хреста, намагаючись тим хрестом пришпилити його до землі.
– Так, ниньки, сидячи вдосвіта в своєму кабінеті, я прочитав у «Щоденному розвідувальному зведенні для президента» про замах на Курта Вальдхайма. – Він поглянув на ручний годинник. – То й що? Замах станеться через десять хвилин, але ж у мене, Хомо, є важливіші справи. Важливіші справи – це ви, Хомо, це щира бесіда з вами... Отже, порушення прав є не тільки серед людей?..
Грибок маслючок, либонь, зрадів, що може відвести душу, що має нагоду самому раднику президента розповісти про болі й страждання, без яких не обходиться у Яблунівці.
– Еге ж, не тільки поміж людей! Свиня у нас бачить небо тільки тоді, як смалять: людям – свято, свині – смерть! Коза не хоче на торг, а якась яблунівська баба на налигач – і силоміць тягне! А то не хочуть кури на весілля, та їх несуть: кому весілля, а курці смерть. Котові жартушки, а миші смертушки. І не до жартів рибі, коли її за зябра зачепили.
– Так, так, – збліднувши, шепотів радник, і вже не гладив свої пишні вуса, а щипав нервово.
– Ще й не таке буває! – не стомлювався згадувати грибок маслючок, бо, видно, на чужині скучив за батьківщиною, потягло на спомини. – Думаєте, у Яблунівці чи по інших селах радий хрін тертушці? Не радий хрін тертушці, а на кожній танцює.
– Який витончений садизм, яка наруга! Це навіть не порушення прав, а єзуїтська інквізиція!
– Ще б пак! – згодився Хома з радником. І нагнувся до чужого вуха, нашіптуючи: – Шу-шу, шу-шу...
– Га?! – мовив радник, немов отой, що на одне вухо глухий, а на друге зовсім не чує.
– А то з совою! Хоч пень об сову, хоч сову об пень! – уже голосніше виповів грибок маслючок.
– А все сові лихо?! – з жахом здогадався радник, бо трапився Хомі з тямковитих. – І ніхто не заступиться, не роздзвонить на весь світ?
– Може, за рудого бога і за перістих людей роздзвонили б, так що? Нема в нас ні рудого бога, ні перістих людей. Так що дзвоніть ви, пане раднику!
Із-за підстрижених декоративних кущів, які завдяки мистецькій майстерності садівника нагадували поменшену в розмірах китайську стіну, появився працівник спецслужби. Уже не погляд вовка, гієни чи шакала подарував він старшому куди пошлють, а погляд доісторичного птеродактиля, що випадково опинився в нашій епосі й несподівано здибався з Хомою. Клацнувши закаблуками, виструнчився, наче лазерний промінь, яким надумали промацувати космос. Але радник не дав йому рота розтулити й слово мовити, – ставши з обличчя якимось неприродно марганцеворожевим, він закричав:
– Та вже знаю, знаю суть оперативного донесення! Знаю, що п’ятьох агентів ЦРУ на чолі з їхнім шефом спроваджено із Саудівської Аравії геть за те, що тицяли носа в таємниці королівської сім’ї, вивідували, на яку ногу встав король Хусейн, чи чхала за обідом королева, чи їв манну
кашу спадкоємний принц Фахд. Знаю! Та мені зараз важливіша розмова з Хомою, ніж усі провали агентів ЦРУ і ФБР, разом узятих!
Працівник спецлужби зник за китайською стіною декоративних кущів так, наче в антисвіті. Радник нервово посмикав кінчики пишних селянських вусів, викоханих задля зустрічі з грибком маслючком.