Радник, перераховуючи наїдки й напої, покрився рясним потом і, діставши з кишені козацьких штанів мережану хустинку, витер шию, вилиці, чоло. Сказав у розпачі:
– Невже ти, Хомо, не пошануєш працю моєї господині, котра й для мене так не постарається, як постаралась для тебе? Та коли хочеш знати, я навіть допомагав своїй дружині готувати мед межигірський, відмовивши в аудієнції міністрові іноземних справ Італії!
– Цікаво, а як готується мед межигірський? – поцікавився грибок маслючок, похмуро поглядаючи на моріжок, де чинно походжали гості з усього світу, терпляче очікуючи на нього.
– О! – Господар щиро зрадів із цікавості позиченого чоловіка, потай сподіваючись, що йому вдасться вмовити конозистого яблунівського колгоспника. – Треба взяти близько шести літрів води, півтора кілограма меду, один яєчний білок...
Радник показував руками, як слід брати воду, мед, як слід розбивати яйце. Далі все це перемішував і варив на легкому вогні протягом години. Добавляв імбир, мускатний горіх, корицю і гвоздику.
– Коли чверть меду уварилась і нагору спливли всі спеції, а мед став прозорим, ми з дружиною зняли його з вогню й охолодили. Охолодивши, мед процідили в барило, я додав столову ложку свіжих пивних дріжджів, а дружина накрила товстою веретою. Потім я поставив барило біля свого письмового столу, щоб перебродив. А як мед перебродив, тоді я сам забив міцно барило, відніс у холодний погріб і тримав там сім місяців! І тримав там сім місяців, бо знав, що ти нанесеш візит в Америку, що, може, захочеш стати і моїм гостем. Бачиш, як старались, бо чого не зробиш заради радянського дисидента. Отож, Хомо, ходімо пити мед межигірський! Усі хочуть почути, як тобі сподобалась Америка, як ти засуджуєш порушення прав людини в Яблунівці.
Й тут, стоячи в затінку багатовічної секвойї, грибок маслючок знову запитав:
– Пане раднику, а хто такий дисидент, що ви його так глибоко шануєте? Що задля нього в сорочку вишивану і козацькі шаровари зодяглись? Так багато людей покликали? Страв і напоїв наготували, а мед межигірський то й самі варили? Чи в мене младенці в голові, чи в мене шовкова борідка, а розуму рідко, чи я такий умниця, що хвалить уся вулиця, а тільки здається, що не за того ви мене маєте на своїй батьківщині.
– Жартуй, Хомо, жартуй: у наш час не знати, хто такий дисидент, – докірливо, як до малої дитини, всміхнувся радник. І – хитрун із хитрунів, ловкач із ловкачів, дипломат із дипломатів! – навіть на поступки вирішив піти: – Той чи не той, а вже пізно тобі переінакшуватись, ходімо, бо народ жде, та й не свиням же викидати стільки наїдків і напоїв.
Хома під тією секвойєю як затявся, як на пеньку став:
– Хто про що, пане раднику, а циган про вівці, так і ви!
– Хомо, впаде мій авторитет не тільки в очах нації, а й міжнародної співдружності!
– Йому кажи – образи, а він каже луб’я! – вже почав гарячкувати грибок маслючок.
– Стануть напруженими стосунки з латиноамериканськими країнами, з чорним континентом, із країнами Карібського басейну, та й Формоза теж така, що її к лісу, а вона к бісу!
– Пане раднику, ви знову з тими ж штанами, тільки вузлом назад.
– Хомо, зжалься наді мною, бо ж маю й шкурницькі інтереси, передвиборна кампанія на носі, а крісло в Білому домі не сподобається тільки тому, хто ростом з Івана, а розумом з боввана.
– Або ж тому, пане раднику, хто високий аж до неба, а дурний як не треба, – згодився грибок маслючок. І додав розгнівано: – Та скільки можна? Я вам – стрижене, а ви мені – смалене!
– Хоч у коліно землі набий, аби моя взяла! – в розпачі сказав радник. І вже не гладив чи поскубував свої селянські вуса, а висмикував волосинку за волосинкою. – Хоч би причину пояснив, чи що, а то ні з того ні з сього, наче ота баба, з якою й чорт не змудрує.