І тепер уже всі знали, що грибок маслючок не за горами, бо він такий скорий, яких і чорти не беруть!
РОЗДІЛ ШІСТДЕСЯТ ПЕРШИЙ,
Радіобіологічні та телебіологічні мої здібності, як ви правильно зрозуміли, підупали на силі саме тоді, коли Хома розлучився з радником президента, котрий у розпачі прошепотів: «Не вдалось, то й хай: сім років мак не родив і голоду не було!» Про подальші події я спільно з яблунівцями та зі світовою громадськістю довідувався з преси, яка докладно писала про реорганізацію ЦРУ, спричинену провалом із грибком маслючком, і про можливе викраденння старшого куди пошлють, і про цілодобове стеження за ним агентів ФБР, і про шпигунське стеження за роботою внутрішніх органів яблунівського колгоспника, й про невдалий замах, коли в «кадилак», де їхав Хома, підклали міну. А знаменитий лист позиченого чоловіка до Генерального секретаря ООН друкувався в газетах.
Радіобіологічні та телебіологічні здібності тепер майже не давали ніякої інформації, яка стосувалася б Хоми. Кажу «майже», бо на вулиці чи в сільській чайній, де я снідав вермішеллю з консервованими сардинами в томатному соусі, мене раптом пронизував зубний біль. Я хоч і кривився від зубного болю, проте радів (нарешті налагодиться контакт із Америкою, звідки я почерпну свіжі дані про грибка маслючка, про останні дні чи години перебування його на далекому континенті), проте біль раптово минав. Я встигав почути в своїй голові хіба що джаз-банд, у якому своєю голосною грою виділявся тромбон чи саксофон, встигав побачити якусь бліду картинку (бій півнів на заштатній фермі чи гусеницю танка на безмежному танкодромі десь у пустелі в штаті Невада) – й тоді біль раптово минав, а разом із болем і звуки та візії світу, який так і не міг пробитись до моєї голови аж у Яблунівку.
Особливо ж мені кортіло побачити відліт Хоми з аеропорту імені Джона Кеннеді. Вже не сподіваючись, що зубний біль повернеться сам собою, я вирішив удатись до послуг районного ескулапа. Й оскільки районний ескулап не квапився в Яблунівку, щоб своїм хитромудрим мистецтвом лікування завдати сподіваних мук, я сів на свою «Волгу» й подався до цього Магомета від стоматології.
– Ось і ви! – здивувався стоматолог, і його непевна зовнішність людини, якій можна дати і сорок, і п’ятдесят років, відобразила і страх і цікавість водночас. – Ну, ну, розповідайте...
Нічого не приховуючи, не применшуючи й не перебільшуючи, я розповів про всі напади зубного болю, який мене терзав у Яблунівці.
– А тепер? – плюсклим голосом поцікавився стоматолог. – На що скаржитесь? Що болить?
– Усе болить, – не кліпнувши й оком, збрехав я.
І тоді, не спускаючи з мене бляклого погляду бляклих очей, стоматолог наказав сісти в зубопротезне крісло. Зацікавлений таким екстраординарним пацієнтом, він почав своє знамените обстеження, якого я не проходив раніше ні в нього, ні в будь-якій столичній поліклініці.
Очі районного стоматолога, коли він відривався від спеціального апарата, в своїх бляклих водах народжували якусь підозру, якесь гостре здивування.
– О! – тільки й мовив районний ескулап, знову приліпившись до медичного апарата, як п’явка до тіла.
Значить, до апарата прилип, як до тіста сліпий Пилип, і давай роздивлятись цілі зуби та зуби вставлені, а також дупла, що появились у живих зубах. А потім каже:
– Колись у дитинстві оперувалась нижня щелепа, коли там виросла пухлина?
– Оперувалась, – відповідаю.
– Вас виписали зі стаціонару з ортодонтичним апаратом?
– Ага, з ортодонтичним апаратом, – відповідаю.
– Згодом, коли хворіли на карієс зубів, проходили диспансеризацію?
– Проходив, – відповідаю.
– Ага, значить, тоді в таблетках ви споживали фторид натрію, – каже глибокомудро. – А також таблетки, які в своєму складі мали сульфат цинку. І гліцерофосфат кальцію.