Можливо, зараз переді мною в районній поліклініці і сидів той, хто спричинився до чергового провалу шпигунської організації, той, із кого почалось! Думки крутились у голові, мов шершні. Я вкотре пошкодував, що вчасно не звернувся до компетентних органів, зокрема до начальника районної міліції товариша Венеційського, й щиро не зізнався в своїх несподіваних здібностях, і тоді моя вина була б не така велика. Адже я не тільки невинна жертва, а й мимовільний поплічник оцього плюгавого стоматолога-резидента. Ще не пізно бігти куди слід, бити на сполох, щоб розгромити вороже гніздо, щоб виявити всіх його агентів! Це ж треба так розкублитись: якщо не під крилом, то під боком у самого товариша Венеційського!
– Заспокойтесь, – мовив районний стоматолог. – Таке явище хоч і унікальне, проте до смерті не веде. Не знаю, чи піддається лікуванню, проте з часом минає, як минуло в комірника із села Чудви. Й два роки не спостерігалось ніяких рецидивів. Так само пройде і в вас, можливо, саме тоді, коли замість однієї з щелеп доведеться поставити протез.
– Сподіваюсь, протез ставитимете не ви, – сказав йому зле, як ворогові.
– Я сподіваюсь так само, – не зостався в боргу стоматолог. І, зобразивши на невиразному обличчі невиразну усмішку, поспитав:–А які радіостанції і на яких хвилях ловили ви?
– Всякі, – відказав непевно. Й додав погрозливо: – Про це я доповім там, де слід!
– Зрозуміло, – мовив стоматолог, тарабанячи пальцями по столу. – Тільки не слід нервувати.
– Може, ви поясните причину цього явища? – запитав я, сподіваючись вивідати якісь таємниці діяльності цього стоматолога-резидента. – Адже все почалось тоді, коли за лікування моїх зубів узялись ви.
Я не збирався розповідати ні про ті радіостанції, музику яких приймала моя голова, ні про майже систематичний зв’язок із Америкою, де старший куди пошлють мав стільки зустрічей і пригод, свідком яких мені пощастило стати. Крім того, я побоювався за своє життя. Тепер, коли я майже викрив його, районний стоматолог постарається ліквідувати мене. Очевидно, запропонує знову сісти в зубопротезне крісло... Можливо, вихопить із шухляди столу безшумний пістолет... А ота масивна авторучка, що лежить на підвіконні, часом не секретна вогнепальна зброя?..
– Бачите, я не спеціаліст ні з радіотехніки, ні з телебачення, – уникливо сказав він.
Еге, це не той, у кого розуму багато, та вдома не ночує, і не той, що носить баранячу шапку на баранячій голові! Так і знав, що почне виляти хвостом і викручуватись... А може, отой татарський загін, що навесні хотів полонити мене під Яблунівкою, навіть шовковий аркан накинув на шию, організовано не кимось, а саме оцим стоматологом-резидентом? Може, отой гітлерівський офіцер, із яким довелося зіграти під дулом пістолета партію в шахи, теж у тісному зв’язку з оцим капловухим лікарем?
– Ні з радіотехніки, ні з телебачення, – по паузі повторив. – Я тільки стоматолог. Проте я не міг не міркувати над феноменом чудвинського комірника, як тепер не можу не міркувати над вашим феноменом. Подібне явище – унікальне...
– Ще б пак! – вихопилось у мене.
– Подібний випадок досі трапився лише в Аргентіні з одним чередником, що пас худобу в савані. Аргентінський чередник також із дитинства страждав на зуби, також лікувався і також чув у своїй голові голоси радіостанцій, що працювали на різних хвилях. Про аргентінця писали, як про феноменальний курйоз... Аргентінський чередник, чудвинський комірник, а тепер ось ви... Зіставивши деякі дані, я дійшов висновку, що такі випадки – не курйози, а закономірність у наш час.
– І чим ви пояснюєте таку закономірність? – нетерпляче поспитав я як заінтересована сторона.
– Я дійшов ось якого висновку, – повторив районний стоматолог, зводячись із-за столу й повільним рухом правої руки беручи з підвіконня авторучку, яка мені здалася секретною вогнепальною зброєю. Я заціпенів у передчутті пострілу й близької своєї загибелі. Задумливо покрутивши авторучку між пальців, стоматолог поклав її назад на підвіконня. Сказав: – Лікуючи вас із дитинства, вашу голову начиняли всякими металами. Ваші нижня та верхня щелепи обертались на склад фториду натрію, сульфату цинку, гліцерофосфату кальцію та інших елементів... Також струс мозку в найрожевіші роки існування. А тепер ось – три золотих зуби, два платинових, один залізний... Крім того, кілька дупел, систематичні напади болю...
– Куди ви хилите? – знову зірвалось нетерпляче з мого язика.
– Хилю ось до чого... Очевидно, метали, якими начиняли вас досі й продовжують начиняти тепер, обернулись у вашій голові на унікальну детекторну систему. Ця ваша детекторна конструкція – живий радіо-телетранзистор, де є свої конденсатори, трансформатори, колектори, індикатори, кінескопи, контури і так далі. Розумієте, ви – комбайн! Але таким комбайном ви могли стати не просто завдяки захворюванню на зуби та лікуванню, а ще й через те, що звивини кори головного мозку у вас також неординарні.