Выбрать главу

Може, ми б узагалі не згадували про цей приїзд гіпнотизера до Яблунівки, обійшли мовчанням, як обходимо багато інших, важливіших фактів, та в загальному ланцюжку подій повальний сон, навіяний гіпнотизером, займає своє цікаве місце. Повальний сон увійшов у історію колгоспу «Барвінок», про нього й нині розказують легенди, анекдоти й нісенітниці, отже, в нашій пісні пісень про Яблунівку про цей гіпнотичний сон має бути своя пісня.

РОЗДІЛ ШІСТДЕСЯТ ТРЕТІЙ,

у якому йдеться про повернення Хоми в обітовану Яблунівку, про робота Васю, котрий гайнув у світи слідом за гіпнотизером, щоб той обернув його силою свого мистецтва на пляшку української горілки з перцем, а також змальовується колгоспна ферма

І тому має бути ця пісня, що Хома – старший куди пошлють і грибок маслючок, позичений чоловік і знаменитий мандрівник, гість американського континенту й поборник прав трудящої людини в усьому світі! – повернувся додому саме під час цього колективного сну яблунівців.

Пригадуєте, що проводжання старшого куди пошлють за океан обернулось на всенародне свято, на велике театралізоване дійство, в якому Яблунівці явили всю глибину своєї художницької душі, сповитої в пелюшках щедрості, гумору і привітності?

Коли Хома ступив на рідну землю, грибка маслючка не зустріла навіть рідна жінка Мартоха, надійно підперезана поясом цнотливості. Не зустрів і не кинувся в обійми навіть відданий та палкий бойовий побратим Дмитро Волосюк, із яким Хома на жодному з фронтів не воював, то більше, що бойовий побратим, будучи комісований за станом здоров’я, всю війну просидів у тилу.

Зійшовши по приставному трапу з літака й на прощання усміхнувшись вродливій нашій стюардесі, котра ні в чому не програвала мегатонним у своїй вроді заокеанським секс-бомбам, Хома відчув під ногами рідну свою землю – й сльози радості блиснули в очах позиченого чоловіка. Змарнілий від подорожі та від пригод, навіть постарілий від переживань за вдале проведення місії, що звалилась на його плечі, Хома в цю урочисту хвилину мало не плакав. І якби хтось зараз із яблунівців побачив – знайомі й дорогі риси обличчя, знайома усмішка, знайомий одяг! – то теж не зумів би стримати сліз розчулення, радості й щастя, що, нарешті, знову бачить Хому живим і здоровим, упевненим у собі.

Турбореактивний літак, зоставивши смугу в небі, зник за обрієм. Скільки сягало око грибка маслючка, слався пшеничний лан, мало не видзвонюючи туго налитим колоссям. Стояв переддень жнив, сьогодні-завтра мало настати свято зажинків. Повітря пахло достиглим зерном, духом хлібної ниви, а ще розмореним дурманом полину та чебрецю, польового різнотрав’я. До пшеничного лану примикала бурякова плантація, темніючи на сонці важкою соковитою зеленню листя. Ластівки пролітали низько над землею, щебечучи, – лише вони вітали Хому з поверненням.

Старший куди пошлють, узявши до рук валізу з гостинцями й сітку-авоську з апельсинами, мандаринами та бананами, рушив до Яблунівки, до якої було рукою подати. «Низький уклін тобі, Яблунівко», – прошепотів самими губами розчулений грибок маслючок, і горло йому перехопила судома. Ранні й пізні ягоди на вишнях було зірвано, бо ж пора яка стояла, зате гілля яблунь і груш у садах вгиналось од рум’яних та жовтих плодів. «Такий благословенний ранок, – подумалось Хомі, – а чомусь не видно нікогісінько – ні на обійстях, ні на городах, ні на вулиці. Тільки голодні кури сокочуть і собаки валують. Де ж Яблунівці? Де ж Мартоха?»

З повідомлень зарубіжної преси старший куди пошлють знав про те грандіозне свято, яке почнеться на рідній землі на честь його повернення. Але, проходячи мимо сільського стадіону, Хома не помітив там напливу спортсменів, які змагаються з легкої атлетики чи з футболу, піднімають штангу чи кидають гранату, в чесній боротьбі виборюючи почесний приз. Біля колгоспної контори, де мав би відбуватись мітинг, де мав би грати духовий оркестр, сяючи начищеними до блиску інструментами, вітрець по широкому майдану перекочував голубине пір’ячко.