— Скажеш коханці, що треба з телефоном, — порадив суддя.
— Я не був з коханкою, — фиркнув слідчий.
— Тоді треба було придумати, що ти з нею був! — випалив Лавник. — Хоч якесь більш-менш нормальне виправдання мав би, телепню...
— Вам не брешу, — признався Семен.
— Хоч у чомусь молодець, — похвалив слідчого Ярема Сильвестрович. — Тепер до справи: відбій.
— Не зрозумів, — сказав слідчий.
— З Безруким відбій. Тюрма відпадає. Змінилися обставини.
Семен мовчав, важко дихаючи зі злості. Його настрій можна було вгадати через трубку. Не треба бути навіть суддею, що читає думки.
— Чого ти сопеш, як ковальський міх?.. Зрозумів?
— Ми якраз тут. Я щойно посадив його! — сказав з лагідним притиском. — Задіяв людей. Оформив усі папери. Аж тоді включив телефон. Щоб прозвітувати, що завдання виконав. Не встиг. Ви мене випередили. А телефон у мене тут забрали — такий порядок. Не можна з мобільним... Тому ви й не додзвонились...
Ярема Сильвестрович трохи подобрів.
— Добре, — сказав. — Тепер зроби так, щоб його випустили. Чимшвидше... — і поклав трубку, хоча в його вухах довго дзвеніли благословення, якими його славив вірний слуга Семен Лизун.
27
Не встиг слідчий закінчити свою ненормативну тираду з декількома нормативними сполучниками, як почув:
— Де він? — на нього накинулася лікарка з психіатричної комісії.
Семен Лизун стиснув у руці телефон, ледь не розчавивши.
— Скоро буде! — визвірився на жінку, наче це вона наговорила йому на мобільний повні баняки капостей.
Побіг назад, як обпльований. Скільки нервів йому коштувало посадити Безрукого, тепер треба мізкувати, як його випустити. Так усе класно підготував, так підтасував...
Лева лишень запитали, чи він тоді-то і там-то не мав сутички з п'ятьма молодиками.
— Мав, — відповів чесно Безрукий.
Його зразу ж вивели, поселили у камері попереднього затримання. І забули про нього. Сам усе визнав, телепень...
Слідчий з'явився у камері десь години через три. Всі папери на звільнення були готові. Довелося наново принижуватися перед начальством. І балакати з побитими спортсменами. На цей раз вони до громадянина Безрукого не мали ніяких претензій. Помилилися, каються, що ввели в оману слідство, більше не будуть. Їх кривдник, мав сто процентів дві здорових руки, бо як би-то вони, спортсмени, так легко далися каліці? Не може бути — і крапка...
Зі слідчого ледь іскри не сипалися. З того, який рудий злий, Лев зробив висновок, що має шанс на приємні новини.
— Ви вільні, — буркнув слідчий. — Сталася помилка.
— І все? — Лев так скреготнув зубами, що слідчий не забарився додати:
— Вибачте.
— Можеш трактувати це як погрозу, чи ще собі щось придумай, ти в тому мастак, але я тобі обіцяю — я ще спущу з тебе крові!.. За мою випиту... — додав.
Слідчий мовчав. На сьогодні йому досить було негативу. Він не губка, щоб усе те безболісно вбирати... Не робот металевий і не протокол, що все витримає... А теж людина, між іншим... Зі всіма своїми проблемами, страхами і бажаннями... І з коханою жінкою, яка останнім часом поводить себе так, наче він — рогатий олень... Пішли вони всі... геть...
Рудий глянув на годинник. До кінця робочого дня було ще далеко. А напитися в дим вже хотілося...
28
Мобільний розривався від злості. Стояв на зарядці, як Марі і радила. Тридцять пропущених дзвінків. Ото популярність! Лев натиснув кнопку виклику і почув:
— Я знаю, звідки вони знають, що знаєте ви! — емоційно говорила трубка. — Це все лялька! Через ляльку вони читають ваші думки. Лялька — зв'язковий. Лялька приймає сигнал від вашого мозку, а вони вміють його прочитати. Якось. Це містика! Я балдію без баяна!
— Борисе, це ти? — нарешті врубився Лев.
— А хто ж інший? Хто може ще у цьому дивовижному місті розкрити таку містичну таємницю?.. Значить, так: кажіть адресу і чекайте мене. Думайте, про що хочете, дивіться фільми, розважайтеся, займайтеся коханням, будь-що. Тільки не думайте про потенційного клієнта на ваги. Типу мене, вже використаного... Гаразд?
— Чекаю вдома, — сказав Лев. — Адресу взнаєш в Інтернеті. У рубриці «Кримінал».
У трубці запікало, значить, вундеркінд зрозумів.
— Що ти мелеш? — насварила на Лева Марі. — Який кримінал?
— Я не мелю. Ти почула б, що мені намолотив вундеркінд з ботанічного саду, тоді б зрозуміла. Хоча одне зі сказаного мені сподобалося. Навіть дуже... — Лев зробив паузу для того, щоб Марі запитала «що?»